– І хіба я за таку самостійну Україну голосувала, хрумкає вгодована нівроку жіночка відбивною з м'яса і продовжує. Ось долар як зріс, усі ціни підросли, от як може бідна людина вижити на свою мізерну пенсію? Які були партократи, такі і залишились, підхоплює розмову ще не старий чоловік в окулярах. То партійці перефарбувались у демократів. Спочатку їм треба наїстися і народ обіцянками нагодувати. Мов щурі готові одне одному горлянки перегризти. А як ми раніше жили за Совєтського Союзу, га?… Хотіли вільної України маєте! хтось незадоволено бурчить російською мовою з верхнього пасажирського місця і з огидою кидає:
– Тіштесь, співайте "Ще не вмерла Україна", поки не здохнете, бендери! роблячи наголос на "е", чоловік вишкіряється на мене. Моя львівська говірка істотно відрізняється, тому зрозуміло, що цей виклик зробили мені. Пане, звідки у вас така люта ненависть до західних українців? запитую. Яка різниця, все одно фашисти! Були колись комуністи, був порядок. За Брежнєва усе мали! А розвалили Союз і маємо дулю! чоловік відвертається у другий бік і робить вигляд, що спить. Але я не вгаваю, хоча знаю, що нарвусь на шквал непристойних образ, бо людина мене і не чує, і не бачить. Правда знайома історія? Егеж…
Сьогодні політика є чи не найулюбленішою темою в місцях громадського скупчення людей, які, перебуваючи у товаристві собі подібних, намагаються про щось спілкуватись. Інколи такі розмови нагадують метушіння собаки, що шукає і душить блощиць, і якщо їх не душити, то вони просто почнуть кусати, якщо бити буде сморід. І мені чомусь стало так сумно на душі… Хотілось своїм сусідам-східнякам по купе розповісти, що я проживаю по вулиці Героїв УПА. І що мої діди воювали в карпатських лісах за ідею державності України, а для багатьох з них ця найсвятіша місія закінчилась трагічно. Проте історія вже вкотре переконує нас в тому, що ми можемо бути щасливі лише у вільній та соборній Україні. За це славитимуть нас наші нащадки, бо інакше, як перегриземось, порозділяємось, проклянуть нас діди-прадіди… А ще хотілось східнякам-пасажирам розповісти про двох сусідок з будинку, де мешкаю. Як вони пережили тюрму та заслання на Колимі та Воркуті, за зв'язок із українським підпіллям УПА. Як одна з них висмикувала нитки з одягу і вишивала потайки від тюремників образ Божої Матері, незважаючи на свій юний вік, двічі відбула ув'язнення, а найстрашніше Кенгірське заслання і досі відлунює гіркими споминами у ночі жахіть.
– Ви знаєте, яку ціну люди заплатили за незалежну Україну? хотілось запитати пасажирів, що нагадували лебедя, щуку і рака з байки Крилова. Подумки вела діалог з ними і серце краялось, що не можу озвучити свої думки, бо мене заклюють. Невже ці діти з Небесної сотні, молоді 20річні парубки, і мої діди, Герої УПА, віддали життя за те, щоб ми так сильно ненавиділи одне одного? Невже мої сусідки, які давно розміняли дев"ятий десяток років, Марія Петрощук і Марія Сакатюк, мучились по тюрмах, щоб Україні назавжди викльовував серце її "вічний друг" північний чорний крук!? А чи почули б мене ті, хто і досі мешкають на вулицях Леніна чи Жовтневої революції? Епоха тоталітаризму залишила по собі численні символи та топографічні назви, пов'язані як з діячами, так і з подіями доби комуністичного режиму. Цей "скромний" символізм, без сумніву, каламутить свідомість і в умовах сьогодення! Яким було моє здивування, коли зауважила назву вулиці у Жовтих Водах Дніпропетровської області "50 років комсомолу"! Чи задумувались мешканці цього району, де вони взагалі мешкають? Ба, я навіть переконана, багато з них не знають, коли в Україні відзначають державні свята!
…Прикрими дитячими спогадами роїлись думки у голові. Пригадалось, як у ті брежнєвські 80ті роки нам, маленьким школярикам, розказували нісенітиці, від яких нині волосся стає дибки. Звісно, мета, яку сповідували тогочасні партійні діячі ставила собі за ціль знищити людину, створену за образом Божим, і перетворити її на аморальний матеріал, з якого будували майбутнє тоталітарної системи СРСР з обов'язковим наголосом, що воно має бути світлим і ситним! Принаймні, у цьому запевняла нас перша вчителька Д. В., мовляв, коли ми виростемо, то булочки і тістечка в магазинах будуть роздавати безкоштовно, бо настане комунізм, а безсмертний дідусь Ленін всіх нас візьме під свою опіку! А от у водичку, якою кроплять у церкві людей, пробачте на слові, як переконувала нас вчителька, священик мочиться. В голові не вкладається, як тодішні партійні діячі, що називали себе першими вчителями, могли маніпулювати свідомістю дітей, яким на той час ледьледь виповнилось 78 років. А якими бісиками світились очі горевчительки, коли вона просила першачків спостерігати один за одним та докладати їй особисто, хто ходить до церкви з батьками. В такий спосіб ми мали б довести своє високе звання "жовтенятка" та пришвидшити еру комунізму з безкоштовними смаколиками та різноманітними благами, які нам обіцяли на ленінських уроках! Чи не жах?А скільки чудових привабливих гасел про соціальну справедливість, рівність, світле майбутнє насправді комуністична ідеологія заховала під беззаконням, насильством та творенням живих ідолів! По суті, це був експеримент над багатьма націями, що залишив по собі "совковий" синдром ненависті до України та усього українського, та загалом до людини як Богоподібної істоти.
Врешті-решт комуністами було створено "нову особливу релігію"! Розпалені до фанатизму, люди свято повірили в штучних божків та вождів. "Капітал" Карла Маркса, за словами Івана Франка, у часі зародження комуністичних ідей для багатьох з них став Євангелієм. А сам синдром совкової залежності створив феномен подвійної реальності! Чимало літніх людейі досі тішаться спогадами, як добре жилось за панування СРСР, але чи насправді це було так? Пригадаймо, численні черги за делікатесними продуктами, дефіцит товарів побутового призначення, а скільки потрібних споживчих товарів можна було отримати лише зпід полиці! Тому з певністю можна стверджувати, що УРСР із панівною комуністичною філософією була колонією російської імперії, і той інформаційний вакуум підміні понять, безкарності та класової ненависті з успіхом сьогодні заповнює Москва та її церковна казенщина, жадаючи повернення в СРСР2.
Ця людино-ненависницька політика перетворила багатьох українців у звичайнісіньких споживачів і довела нинішню недолугість політичного класу, в якому під егідою псевдодемократії жевріють паростки "комунізму". Така собі національнодемократична позолота українського політиканства! Бо ще донедавна той хтось стояв біля церкви та ретельно вів записи людей, які прийшли до Бога із турботою та скорботою, а нині скандує "Ганьба!" та розбудовує українську державність. І от сьогодні, коли імперські сили Росії спрямовують свою "вєлікорусскую" жовч в Україну, треба кожному громадянинові робити добро і головне помножувати його в інших своїми вчинками та словами, згуртованістю та людяністю заради найвищої мети якісного державотворення. Тоді і в залізничних вагонах люди будуть посміхатись та з повагою слухатимуть одне одного, і коли стоятимемо в черзі, або ж намагатимемось з'ясувати якесь непорозуміння у державній інстанції, і службовець не гляне на нас зверхньо, а відповість ввічливо.Тоді у жодному, навіть найбільш проблемному регіоні України, найзапекліші маніпулятори і провокатори не зможуть залучити населення до створення "народних республік"! Будьмо добрими та сердечними, мужніми та терпимими одне до одного, богобоязними та національно свідомими! Інакше не лише проросійськи налаштовані кола, але й ми самі, навіть з добрими намірами, допоможемо Путіну розвалити Україну. І старі помилки наших предків, які ще у ХХVІІ столітті за допомогою московитів перетворили Україну на руїну, повинні застерегти від нових! Ця жахлива сторінка "Чорної ради" засмоктала нашу державу у московське ярмо на кілька століть! Але наприкінці літа, року Божого 91го, 24 серпня, ганебні пута Московії нарешті було скинуто. Це був один із перших кроків на шляху об'єднавчих поривів українських громадян, таких різних, на перший погляд… Але, дорогі друзі, пам'ятайте, що ми українці! Творімо добро і плекаймо любов!
Ірина СЛАВЧАНИК.