Хлівчани – одне з найбільших сіл Сокальського району. За свою історію бачило і злети, і падіння, поневіряння під польською та австрійською окупацією, відчуло на собі знущання радянської влади.
Проте сьогодні не може оговтатись від керівництва та господарювання новітніх «реформаторів» та «демократів», чи як там вони ще себе називають. Але це вже не суттєво. Факт залишається фактом: Хлівчани – руїна в XXI столітті. Тут доречні слова Т. Шевченка: «Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають…». Чи то село не витримало «прогресивних» ідей нових господарників, чи просто задихнулось від безвідповідальності, вседозволеності та безкарності отих «керманичів», для яких демократія, напевно, стала символом безправ`я. Вони не збагнули одного, що влада над людьми здобувається лише шляхом служіння їм, людям, а не навпаки.
На початку колективізації більшовики забирали в людей все, що було придатним для будівництва колгоспів. Все те, що люди роками напрацьовували важкою працею. Прийшли і забрали все, непокірних вивезли на Сибір. Десятиліттями люди непосильною працею розбудовували той колгосп. Бо все, що зроблено в селі, зроблено руками наших людей.
Але в тих самих людей, у котрих все забрали на зорі колективізації, на початку 90их вкрала і розбазарила людське майно групка невдах-керівників. Все це робилось під пильним оком тодішньої районної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів всіх рівнів. Людей кинули на поталу, задурманили, відволікли іншими непотрібними справами. Кинули кістку розбрату, а самі розкрадали колгоспне майно, бо для них слово «реформа», стало синонімом слова «красти». Інакше все те, що відбулось, назвати не можна. Я не беруся когось осуджувати, а хочу говорити правду. Впевнений, що за свої вчинки кожен понесе відповідальність перед людьми та Богом, бо кому багато дано – з того багато і спитають. А час визначить місце кожного в історії. Хто чинить ганебне, повинен, перш за все, соромитися самого себе.
Давайте поглянемо, з чого починали оті керівники, і чим закінчили? Наведу лише короткі офіційні факти: на 1 січня 1992 року (згідно з річним бухгалтерським звітом за 1991 рік колгоспу ім. І. Франка у с. Хлівчани) статутний фонд господарства складав 8467000 крб. Балансова вартість будівель становила 2002000 крб., машини і обладнання – 971000 крб., транспортні засоби – 222000 крб., із них•134000 крб. – вантажні автомобілі. На той період у колгоспі налічувалося 1976 голів ВРХ, в тому числі 625 корів, на суму 1852000 крб.
Згідно з рішенням загальних зборів колгоспу ім. І. Франка обрано нову форму господарювання – спілка селян•ім. І. Франка (протокол №1 від 27.02.1992 р.). Головою спілки обрано П. Д. Бігуна. Згодом її правонаступником у 1997 році стало ТзОВ ім. І. Франка, яке очолив В. І. Бігун. Останнім директором був З. Г. Прихітько, який працював з 1.12.2000 р. по 5.04.2003 р. Він довершив, початий його попередниками, розвал колись успішного господарства. Відтак, 20 липня 2004 р. ТзОВ ім. І. Франка оголошено банкрутом (справа №6/3074/245). А згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 23 листопада 2005 року ТзОВ ім. І. Франка ліквідовано та знято з державної реєстрації.
Це хронологія основних подій, які відбувалися з колективним господарством в селі Хлівчани. Описувати повну діяльність тих керівників не вистачить паперу. І архів, напевно, свідомо знищували, аби прикрити гірку правду про свою господарську діяльність.
До мене, як до депутата Сокальської районної ради звернулися жителі села Хлівчани зі скаргою про незаконне розпаювання майна колишнього колгоспу ім. І. Франка. І зайнявся вивченням цього питання. Після декількох тижнів роботи над архівними даними (з тими, що збереглися), можу сказати наступне:
8 лютого 2000 року у ТзОВ ім. І. Франка створили комісію з врегулювання майнових відносин, яку очолював В. І. Бігун. Відповідно до протоколу №1 від 5 березня 2000 року, проведено інвентаризацію майна. Головний бухгалтер К. М. Когут повідомила, що на 1.01.2000 року у господарстві налічується: 26 тракторів – 179109 грн. (балансова вартість), 37569 грн. (залишкова); 10 зернових комбайнів – 97233 грн. (16035 грн.); 12 культиваторів – 13347 грн. (1895 грн.); 13 сівалок – 17250 грн. (4542 грн.); 8 плугів – 4317 грн. (565 грн.); іншої с/г техніки – 328807 грн. (52443 грн.); 31 автомашина різних марок – 157175 грн. (9731 грн.); будівель виробничого призначення – 4108210 грн. (2350649 грн.); будівель соціального призначення – 420116 грн. (2794231 грн.); іншого майна на суму 2037091 грн. (1223032 грн.). Разом основних засобів – 10416655 грн. (6490692 грн.).
Із переліку майна непридатні до використання основні засоби на суму 105825 грн. (балансова вартість), 5310 грн. (залишкова вартість). Їх рекомендовано списати.
Відповідно до наказу ТзОВ ім. І. Франка від 18.03.2000 року створено комісію по оцінці основних засобів і виробничих запасів (голова В. І. Бігун) і затверджено методику оцінки техніки та іншого майна.
12 лютого 2000 року, згідно з протоколом №1 зборів співвласників ЦМК ТзОВ ім. І. Франка, створили об`єднання співвласників ЦМК. Головою ЦМК обрано Г. С. Прихітька. На зборах були присутні 470 членів ЦМК та представники адміністрації і управління сільського господарства – І. І. Войтович та О. П. Тарасюк. Тоді ж затвердили положення про об`єднання співвласників цілісного майнового комплексу, розташованого в с. Хлівчани. Цього ж дня було підписано Договір оренди між ЦМК, в особі голови Г. С. Прихітька та ТзОВ ім. І. Франка, в особі директора В. І. Бігуна, згідно з яким передано основні засоби, які належать на праві спільної часткової власності членам Об`єднання співвласників, ТзОВ ім. І. Франка в оперативну чи фінансову оренду строком на три роки.
12.03.2000 р. відбулось засідання комісії з врегулювання майнових відносин (протокол №2), на якому вирішили запропонувати зборам співвласників ЦМК затвердити перелік майна пайового фонду і майна, що не підлягає паюванню, перелік майна під забезпечення боргів, перелік об`єктів соціальної сфери. А також рекомендувати зборам пайовиків затвердити структуру пайового фонду.
Структура пайового фонду в ТзОВ ім. І. Франка на 1 січня 2000 р. мала такий вигляд: будівлі виробничого призначення – 2350600 грн. (вартість залишку) – 87,5 % (питома вага); техніка – 122800 грн. – 4,6%; устаткування та інвентар – 35600 грн. – 1,3%; робоча і продуктивна худоба –•142600 грн. – 5,3%; інші – 33600 грн. – 1,3%. Разом – 2685200 грн. – 100%.
Це практично те, що ще не встигли розтягти. Той мізер, який залишили для людей оті безвідповідальні горекерівники. Але ще були три роки безславного «панування», інакше назвати не можу, З. Г. Прихітька, який, за словами Т. Шевченка: «… доконав бідну сиротину».
На жаль, нині в Хлівчанах після керівництва отих «реформаторів» не залишилось нічого, в повному розумінні цього слова. Хто приїжджає в село, не бувши тут отой відрізок часу, під час якого, грабували село оті директори, складається враження, що пройшло цунамі або ураган.
Хто ж тепер понесе відповідальність за все це безправ`я? Ті, хто починав розвал, вже давно відійшли від справ. Останній керманич ТзОВ взагалі написав пояснення в Господарський суд, що він акта прийому передачі не підписував з попереднім керівником В. І. Бігуном. А яке він мав право безвідповідально користуватись людським майном і розкидатись ним на всі сторони? Хто йому давав право відчужувати майно людей своїм родичам без жодної плати за це? Нехай він дасть відповідь людям, чиє майно безповоротно пішло в небуття за його панування.
Здавалося ЦМК, метою діяльності якого є задоволення та захист соціальних та економічних інтересів пайовиків, реформованого колективного сільськогосподарського підприємства ТзОВ ім. І. Франка, мав би забити на сполох.
А що ж місцева влада? А те саме, що й районна: від всього відхрещується, мовляв, все це її не стосується. І вона ніякого відношення до діяльності ТзОВ не має. Хоча згідно з Законом України про місцеве самоврядування, зокрема ст.10 п.1 твердить, що «Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування». А ст. 42 п. 4 цього ж Закону говорить, що сільський голова має забезпечувати здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади. У нього є відповідні важелі, які дає йому законодавство. А згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» (№77 від 28 лютого 2001 року): «сільські ради, управління сільського господарства, а також районні державні адміністрації повинні наглядати за дотриманням закону та надавати консультаційну допомогу з майнових питань». Натомість, аби виконати свій обов`язок перед законом та громадою, сільський голова порушував ті ж закони.
Інакше як пояснити, чому сільський голова мовчав, коли керівники ліквідованого ТзОВ незаконно обкрадали людей. Проте він нічого не робив і тоді, коли залишки майна уже ліквідованого господарства на території села розбивали і грабували серед білого дня. Хоча саме сільський голова повинен був зупинити цей хаос та не допустити свавілля і відреагувати на неодноразові звернення громадян про початки незаконного демонтажу господарських будівель. Та Хлівчанський сільський голова спокійно спостерігав як обкрадають людей, які йому довірили керівництво селом…
Аби пролити світло на все це, я надіслав депутатські звернення до Хлівчанської сільської ради та управління АПР Сокальської райдержадміністрації. Опісля, опрацювавши отримані відповіді, підготував депутатський запит про порушення законодавства України при розпаюванні майна ТзОВ ім. І. Франка (с. Хлівчани) до прокурора Сокальського району, який був підтриманий Сокальською районною радою на сесії 19 травня 2011 року.
Ось зміст цього запиту:
«В даному випадку має місце грубе порушення та недотримання вимог законодавства України при розпаюванні майна в ТзОВ ім. І. Франка. Керівництво ТзОВ ім. І. Франка (директор Прихітько З. Г.), голова ЦМК Прихітько Г. С. (перебуває за кордоном), голова сільської ради Бігун В. І. не дотримались Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки», та Постанови Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки», як наслідок, більша частина майна, яке підлягало розпаюванню, розграбовано та розтягнуто на очах в органів місцевого самоврядування. Решта майна розпайовано з грубим порушенням чинного законодавства. А частина майна, в тому числі і житловий фонд колишнього колгоспу ім. І. Франка знаходиться у невизначеній ситуації».
Відповідаючи на моє звернення від 28.03.2011р. з приводу майна ліквідованого ТзОВ ім. І. Франка виконавчий комітет Хлівчанської сільської ради 30.03.2011 р. інформує, що на час ліквідації не завершили розпаювання, у зв“язку з тим у Хлівчанську сільську раду не було представлено пакета по паюванню. Тобто відсутні будьякі документи, що стосуються паювання. Проте інформує, що будівлі ферми №1 та тракторної бригади нині є у власності ПП «Гові», так як даний підприємець викупив майнові свідоцтва, які були у жителів села Хлівчани після розпаювання 15.03.2009 р.
Про яке розпаювання йде мова і хто його проводив невідомо і самому Хлівчанському сільському голові В. І. Бігуну. Оскільки не було скликано загальних зборів пайовиків ТзОВ ім. І. Франка, а процес паювання і виділення майнових паїв регулюється Положенням про паювання майна, яке затверджується загальними зборами і є внутрішнім нормативним актом.
Далі виконавчий комітет Хлівчанської сільської ради інформує, що такі будівлі, як пилорама, млин не розпайовані та не передані нікому на баланс. До кінця незрозуміло, що ж відбувалося 15.03.2009 р.? Найцікавіше: млин функціонує і податки сплачуються в Хлівчанську сільську раду.
В жахливому стані знаходиться і житловий фонд колишнього колгоспу ім. І. Франка. ТзОВ – правонаступник колгоспу, на балансі якого перебували житлові будинки ліквідовано, а Хлівчанська сільська рада не прийняла їх в комунальну власність, чим порушила ряд нормативноправових актів.
Через службову недбалість працівників Хлівчанської сільської ради жителі цих будинків, які там живуть десятки років, не можуть приватизувати своє житло та законно оформити своє проживання в ньому.
14 червня 2011 року надіслав ще одне депутатське звернення до прокурора Сокальського району щодо знищеного басейну у селі Хлівчани. Спортивний комплекс практично був готовий до введення в експлуатацію. Залишилося лише підвести воду. Нині – це руїна в центрі села. Як можна було дивитися на це безчинство голові сільської ради, депутатам Хлівчанської сільської ради, депутатам районної та обласної рад, серед яких є й такі, які вже не одну каденцію перебувають у цьому кріслі.
Прокуратура на мій депутатський запит та звернення відповіла, що нема підстав для відкриття кримінальної справи, оскільки відсутні докази. Які ще докази потрібні? Варто лише приїхати в Хлівчани, і побачити все на власні очі. Чи пересічні громадяни повинні терпіти через халатність окремих посадовців, які не впорядкували архів і вчасно не передали його до району на зберігання. Хто винен, що він лежав без нагляду на очах в органів місцевого самоврядування, і згорів. І ніхто за це не поніс відповідальності. Тож кого захищає оця прогнила пострадянська система, в особі облдержадміністрації, райдержадміністрації, прокуратури, судів та органів внутрішніх справ?
Тарас СТАРОДУБ, депутат Сокальської районної ради від ВО «Свобода», житель села Хлівчани.
Фото автора.