Дуже радий з того, що в Сокалі зібралися ініціативні, небайдужі до нашої історії, до минулого нашого краю люди, які думають про майбутнє, відновлюючи приміщення колишнього Народного дому для створення музею Сокальщини та діяльності Сокальської «Просвіти». А радію ще й з тієї причини, що біля витоків побудови Народного дому в Сокалі у 30тих роках минулого століття був мій родич Микола Книш.
Народився він у незаможній міщанській родині Антона та Марії Книшів у 1877 році. Його батько був добрим гончарем. Крім Миколи в сім’ї Книшів був ще старший брат Теодор, котрий займався господарством у передмісті Забужжя, молодший брат Михайло вчителював у гімназії в Коломиї і був визначним спортивноруханковим діячем та ініціатором і організатором перших пластових гуртків на Покутті. На жаль, він загинув під час українських визвольних змагань. А наймолодша сестра Марія, заміжня Тріска, була вчителькою, померла в еміграції.
В Сокалі Микола Книш закінчив народну школу, далі навчався у гімназії, згодом – в університеті у Львові на правничому факультеті. Був час, коли він працював аплікатором у адвокатській канцелярії доктора Євгена Петрушевича у Сокалі.
У 1911 році Микола одружився з дочкою священика Шумила – Емілією. Але перед наступом російської армії виїхав разом з урядом у Чехію, де у 1915 році у родини Книшів народився син Роман.
А далі життя закрутило. Він був у Тарноберезі, коли розвалилася АвстроУгорщина. Не мав можливості бути в час, коли повстала ЗахідноУкраїнська Народна Республіка. Проте мав «честь» бути польським в’язнем у Вадовицях. Після звільнення йому не дозволили повернутися до рідного краю. Став організатором митної палати в Катовицях, згодом його послали до Вільна, потім – до Варшави. Польський міністр скарбу пропонував карколомну кар’єру, але за однієї умови, аби змінив обряд. Відповідь Миколи Книша була, що Польща не має стільки грошей, щоб його купити. Покинув службу і вернувся до Сокаля. Подав скаргу до Найвищого адміністративного трибуналу, виграв справу і обійняв посаду радника скарбу в Кєльцах, а згодом заступника президента скарбової палати.
Він перебував у так званому «вигнанні» в західній Польщі, але родина була в Сокалі. Бо радник Книш хотів, щоб його син Роман виховувався в українському дусі. У 1933му на нього знову чинили тиск, щоб спольщився. Тоді він передчасно пішов на пенсію і повернувся до рідного Сокаля, де поринув в активне національнодуховне життя. Разом з видатним духовним наставником, українським патріотом о. Степаном Нечаєм створив Братство Чесного Покрову і братську читальню імені М. Шашкевича. Гуртував навколо себе міщанську молодь. Намагався прищепити їм національну гордість, ставлячи в приклад селян, котрі в багатьох випадках були національно свідоміші й стійкіші. Звертав їм увагу на те, щоб вони польськими словами не засмічували рідну українську мову.
Коли священик о. Степан Нечай очолив філію «Просвіти» і розпочав разом з громадою Сокальщини побудову Народного дому, його правою рукою став Микола Книш. Він щодня бував на будівельному майданчику, де зводили мури Народного дому, координував працю добровольців, які зголошувалися з різних куточків Сокальського району. На жаль, Друга світова війна не дала можливості завершити цю народну будову. І добре, що справу о. Степана Нечая, радника Миколи Книша та інших свідомих сокальчан продовжили їх нащадки, нинішнє покоління жителів Сокальщини.
Радник Микола Книш був душею і опікуном ремісничого товариства «Зоря» та Союзу українських купців та промисловців. Саме він піклувався за духовий оркестр, який виступав на Йорданському водосвятті, а також під час інших релігійних та національних свят. Працював і в купецькому середовищі, щодо поширення української торговельної мережі в нашому регіоні. Він був добрим наставником молоді і намагався прищеплювати їй національну гордість і гідність.
Радник Микола Книш прожив довге і нелегке життя. Коли прийшла радянська влада, то не лише зруйнувала весь його національно-культурний доробок, а й позбавила будинку у центрі Сокаля навпроти гімназії. Йому довелось у вісімдесятирічному віці працювати в лікарні на мізерну зарплатню. Помер на порозі свого дев’яностоліття у 1967 році, похоронений на Сокальському цвинтарі. Зате нині його просвітницьку, національно-патріотичну діяльність на наших теренах вшановано, бо ім’я Миколи Книша викарбувано на меморіальній дошці на стіні будинку, у фундаменті якого лежить пропам’ятна грамота, яку він зачитав у 1938 році перед тим, як її замурували у місці, де згодом зводили мури Народного дому. А тепер там має бути історикокраєзнавчий музей Сокальщини.
Підготував Мирослав КНИШ, житель міста Сокаль.