В кожного з нас є рідний куточок, де почуваєшся вільно і затишно. Для мене – це село Угринів. На перший погляд воно не таке, як би хотілося. Не милують руїни костелу та колишнього Народного дому. А я цього не бачу. Зате впадають в око хати, які потопають у садках, річка, яка тихо несе свої води, обмиваючи наше село. На її березі стоїть маленька капличка, а в ній фігура Матінки Божої, цілюще джерело, що б'є фонтаном. Колись в Угринові жили господарі, які обробляли поля, випалювали цеглу, виготовляли молочну продукцію.
Воєнний та післявоєнний час залишив свій сумний відбиток на Угринові. Розкидав по білому світі його мешканців, яких силоміць вивезли з насиджених місць. Вивозили одних людей, а натомість привозили інших, які також сумували за рідними місцями.
Поволі Угринів відбудовувався: з'явилися ферми, свинокомплекс, розорали межі на полях. Люди звикли, що мають роботу, як би вона не оплачувалась, але хтось дбав за добробут у селі.
Час минув, розлетілися колгоспи, а те, що залишилося, перейменували спершу в ТзОВ, а потім в агрофірму. Та нове агроформування не витримало випробовування часом та кризою, тріснуло, як булька на воді. Невдовзі в село прийшли нові господарі ТзОВ "Броди агро", і взяли землю в оренду. Вони повідомили, що їм працівники не потрібні. Так і залишилися працездатні угринівці без роботи. Хтось взяв в оренду паї і спробував працювати самостійно на полі, а решта здали паї в оренду.
Згодом виявилося, що нові орендодавці сіють рік у рік ріпак, платять селянам за оренду паю за необіцяне й зерном не тої якості. Люди стали шукати правду. З’явилася конкуренція. Дехто віддав в оренду паї агрофірмі "Агролан". Тих "відступників" ТзОВ "Броди агро" покарало: при розрахунку за оренду паїв виплатило значно менше зерна, ніж іншим. До того ж, видало в останню чергу… Тепер угринівці сподіваються, що новий орендар їх не підведе.
Село живе своїми турботами. Не стоїть осторонь сільська влада, яка виносить актуальні та важливі проблеми на схід села. Часто в Угринів приїжджають сільський голова Володимир Сава та спеціалісти. Люди задоволені, бо не треба їхати в Хоробрів за довідкою, адже отримаєш на місці. Нещодавно відбувся схід села, на якому В. Сава звітував про роботу виконкому. Тут підняли й інше наболіле питання – водопроводу. Адже раніше водогоном опікувалася агрофірма, а нині – громада. Деяким людям важко зрозуміти: коли вода з водогону тече просто так, то це течуть їхні гроші.
Та не хлібом єдиним живе людина. У нас є багато талановитих співочих родин, які охоче беруть участь у художній самодіяльності. Ще довго угринівці ділитимуться спогадами про нещодавній захід в Народному домі вечір зустрічі з випускниками: "Вокзал країни дитинства". Було приємно бачити переповнений зал з випускниками різних ювілейних років, які поповнили ряди сокальчан, львів'ян, червоноградців… А так би хотілося, щоб частина з них повернулася назавжди в Угринів, щоб створювалися бізнесові структури, щоб наші діти не шукали щастя за кордоном, щоб у нашій школі не було по 46 учнів у класах. Бо коли їдеш селом, то здається, що воно вимерло. Хай буде гамірно і людно! Хай лунає дитячий сміх. Мріяти ж не гріх.
Але не треба журитися. Бачимо ми і світло в кінці тунелю. У нашому селі функціонує завод "Мінерал", де мають роботу декілька угринівців. Є дитячий садочок, де дзвенять дитячі голоси. Є надія, що колись запрацює митний перехід "Угринів-Долгобичів", збудуються допоміжні структури: АЗС, заклади торгівлі та розвинеться соціальна інфраструктура. Й там будуть працювати мої односельчани.
Любов РИБАК,
жителька с. Угринів.
На знімках: вгорі угринівська школа; внизу автор допису.