Листи до редакції

Юнак-герой – Валентин Прихід

У класі з поглибленим вивченням математики, у якому навчався Валентин Прихід (класний керівник – Н. К. Луцик), я викладала українську літературу в 2002-2006 роках. Отож найкраще запам’ятала Валентина з восьмого-одинадцятого класів. Серед старшокласників він вирізнявся внутрішньою інтелігентністю та, здавалось, вродженим тактом. У характері і зовні цього симпатичного юнака гармонійно були поєднані сила волі, відповідальність, чітка життєва позиція, з одного боку, і м’якість, ввічливість, толерантність, з іншого. Зауважила, як задивлялися на нього дівчата, як поважали хлопці-однокласники. Та й колеги-педагоги його теж хвалили.

На уроках української літератури Валентин сидів за п’ятою партою у ряду від дверей, працював активно: роздумував над проблематикою художніх творів, характеризував улюблених персонажів, пояснював цитати, наводив переконливі докази на «захист» своєї думки в дискусіях, які цікаво було проводити з найкращими «інтелектуалами» цього класу. Усі твори зі списку рекомендованої літератури читав у повному обсязі, що й підтверджувалося у його відповідях. Валентинові письмові творчі роботи демонстрували його яскраву патріотичну позицію.

Він був надзвичайно талановитий, мав акторські здібності. У 2004 році, на шкільному святі, присвяченому 190-ій річниці з дня народження Тараса Шевченка, дев’ятикласник Валентин Прихід прекрасно виконав головну роль – молодого Кобзаря. І багато Шевченкових поезій вивчив, й у постановці інсценізацій допоміг. Коли перший раз почула про трагічну загибель хлопця, не вірила у його смерть і довго переглядала світлини із цього Шевченківського свята.

А ще пригадую, як із вікна свого кабінету, розміщеного з видом на центральний вхід, я не раз милувалася, як Валентин разом зі своїм старшим братом Віталієм турботливо вели за руки до школи свою молодшу двоюрідну сестричку Валентину. Такий надійний, чистий і світлий душею у всіх своїх вчинках юнак.

Валентину випало закінчувати гімназію в той рік, коли випускники Сокальщини вперше складали ЗНО з української мови. Тому на уроках літератури йшла активна підготовка до написання твору-роздуму в публіцистичному стилі, з чіткою аргументацією на прикладі художніх творів.

У 7(11)-А класі деякі учні надто мало читали, тож, наче нині, пам’ятаю, як намагаючись чи то заохотити їх, чи присоромити, якось сказала: «Зараз, мої дорогі, нам, на щастя, не треба доказувати свій патріотизм зброєю, як це робили наші герої в найтрагічніші часи. Свою любов до України ви можете виявити, просто підготувавшись до української мови, літератури – предметів, які виражають національне єство нашого народу». Пишу ці спогади і роздумую: як жорстоко закрутилося колесо історії і чи могла ж я тоді, у 2006 році, хоча б подумати, що одному з моїх учнів прийдеться таки зі зброєю в руках через вісім років боротися і – найстрашніше – віддати своє молоде життя за рідну Українську землю.

А загинув Валентин на тій, вже не раз политій кров’ю українців й оспіваній в народній творчості, Савур-могилі. У восьмому класі на моїх уроках разом зі своїми однокласниками він вивчав історичні пісні і читав чи, може, й вчив напам’ять:

Не вернувся Морозенко,

Голова завзята,

Замучили молодого

Татари прокляті.

…………………

Поставили Морозенка

На Савур-могилу:

«Дивись тепер, Морозенку,

На свою Вкраїну!»

Тяжко усвідомити на початку ХХІ століття, що доля учня повторила долю героя народної творчості…

Хотілося б сказати цьому юнаку-героєві: «Валентине, ми гордимося тобою! Дякуємо тобі за мужність, за героїзм». Але ще б більше хотілося, щоб наш захисник був живий, щоб ходив на зустрічі випускників, щоб колись привів до рідної школи своїх діток, які були б такими ж вихованими і розумними, як і він сам…

Оксана ТРОШИНА, учитель української мови та літератури Сокальської гімназії імені Олега Романіва.

 

Голос Сокальщини на GoogleNews