Листи до редакції

За прозріння заплачено занадто високу ціну

Кожен повинен вчитися на власних помилках – закон «природи» і закон «підлості». Чому ми, істоти розумні, здатні до самоаналізу та й мислення узагалі, не можемо вчитись на помилках наших «батьків»?! Невже це така зла іронія долі – давати змогу обирати тим, хто вже обирав?!

Демонструвати нам наші помилки й неправильні рішення, та спостерігати, як ми успішно шукаємо й (на жаль) таки знаходимо наші старідобрі граблі?! І так з покоління в покоління. Життю, звичайно, властива циклічність, та чи така «абсолютна»?!

Тож, скажи мені, народе України, коли ти почнеш озиратись на минуле і бачити там щось корисне для себе?!

Ось так, з перших століть нашого існування, молодші у всьому наслідують старших: і у виборі союзників, і у наївності та довірі до них, у виборі ворогів із числа власних громадян, і у вірі в те, що все зміниться із плином часу. Але, люди, схаменімось: ось уже століттями нічого не змінюється. Це лінійний розвиток наших промахів. Все починається із квітучої держави, одного народу, а потім – критична роздробленість, поділ територій між загарбниками, існування у ярмі, байдужість… І тут, раптом, хтось згадує, що колись він любив волю понад усе. А там – боротьба, вибір союзника поміж тих, своїх же, загарбників, часткова перемога, здається, більшого й не треба, особливо, якщо для цього потрібні додаткові зусилля. Знову свої ж розривають країну… І так по колу…

То коли ж ми доведемо нашу боротьбу до кінця?! Коли ми вже перестанемо жалітись на своє життя, кидатись пафосними фразами, повторювати вже повторювані помилки? Запитую, бо не знаю відповіді…

Та є ж люди, що хоча б знають де ту відповідь шукати. Але чи дослухаємось ми до них?

Я впевнена, що журналіст – це аналітик, спостерігач, народний мовець і пророк. Йому властиво в міксі актуальних подій бачити ті, які впливають чи впливатимуть на майбутнє. І в статті Володимира Коваленка «Сусід з каменем за пазухою. В яких випадках національна меншина стає п’ятою колоною?», написаній ще в 1995 році, автор бачить наскрізь наші проблеми. Вічні проблеми, на жаль. Журналіст попереджає нас про те, що «рана відкрита» і боротьба наша ще не закінчена. А ми спокійно собі знову живемо – знову та псевдоперемога. А разом з нами спокійно собі «мешкає» наш ворог. Тому, потрібно відкинути непотрібну нам толерантність – ми ще не демократичнодосконала країна, щоб мати право та силу на її використання. Нам ще вчитись і вчитись умінню обирати правильний шлях та оминати «стандартний сценарій розвитку»…

Яким би професіоналом не був автор, та, здається, ми «невиліковна» країна, якщо маючи ліки ще в 1996ому, навіть не помітили зараження вже у 2014ому…

Можливо, ми таки навчимось колись на власних помилках, та чи це прозріння не обійдеться нам надто дорого?..

Софія ВОРОНЧУК, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка.

Голос Сокальщини на GoogleNews