Людмилу Горбач знаю давно, бо все своє свідоме життя ходжу в Центральну районну бібліотеку ім. В. Бобинського. Це – мій другий дім, тож і з її працівниками зріднилася душею. Пам’ятаю цю нині вже зрілу жінку зовсім юною. Зрештою, зовні різниці великої немає: роки не відклали на ній свого відбитку – все така ж допитлива, енергійна, рухлива. Зрозуміло, що любить книги, недаремно першою приймає, оформляє нову літературу. І поки не доведе до ладу, не випустить з своїх рук. Знаючи її пунктуальність, колеги по роботі і не намагаються якнайшвидше познайомитися з новинками.
В бібліотеці завжди затишно, особливо в ці новорічні дні. Заходиш – і тебе зустрічає гарно, зі смаком прибрана лісова красуня. А на столах – її копії. Якось придивилась і ахнула: маленькі ялиночки виготовлені зі… звичайної стрічки.
– Наша Людмила ще й не таке може, – з гордістю сказала завідувач методичного відділу Людмила Дідик. – Побачить, що хтось із дівчат викидає, наприклад, баночку зпід крему, дивимось, а вона вже перетворила її на чудовий горщик для кактуса. В неї море фантазії, ніколи не сидить без діла: то вишиває, то в’яже, а то ікебани чи картини зі стрічок робить. Багато куточків у бібліотеці прикрашені її вмілими руками.
Картини, і справді, вражають – таку техніку не побачиш щодня. На одній полум’яніють червоні маки з ромашками; на іншій – букет з польових квітів, у які вплелись і жовтогарячі соняхи, над ними літають яскраві метелики, джміль. Кожна деталь – чи то чорна серединка соняха з бісеру, чи глек, викладений з яєчної шкарaлупи, чи чорні смуги на тілі джмеля, вишиті нитками, – вражає філігранною точністю. А ось маленька картина із зображенням грошового дерева, до того ж на ньому справді розташовані дев’ять (по феншую) маленьких монет. Розпитую п. Людмилу про її захоплення.
– Якось прочитала про цю техніку в журналі «Жінка» і вирішила спробувати, – розповідає вона. – Спочатку взяла простий малюнок, потім складніший. Підбирала потрібні стрічки, бісер, нитки, коли чогось не вистачало – шукала в «секонд хендах». Тлом картин слугує стара мішковина, на якій квіти виграють усіма барвами.
П’ять років п. Людмила займається улюбленою справою. Часу катастрофічно не вистачає, та для картин завжди викроює годинкудві. Їх у неї залишилось небагато, бо дарує рідним, колегам. Декілька її робіт поїхали в Італію та Німеччину і там радують людей. Крім них, прикрашає квітами зі стрічок рушники, скатертини, серветки, надаючи їм витонченого, святкового вигляду. Вони прикрасять і образи на стіні, і святкові столи.
– Зараз роблю віночок з горнятками, – розповідає п. Людмила. – Такий собі натюрморт для кухні. Він буде в рожевобежевих тонах. Шукаю матеріал для горнят.
Шукає в журналах, в Інтернеті, бо виготовлена її вмілими руками краса, дарує і їй, і людям радість, піднімає настрій.
Талановита людина – в усьому талановита. Підвіконня кімнати, в якій працює провідний бібліотекар Людмила Горбач, буяють зеленню. Яких вазонів тут тільки нема: синьофіолетові фіалки, китайська роза, червоний перець і навіть лаванда – понюхаєш і зразу настрій покращується, здається, ніби ти піднявся в гори.
– В Людмили легка рука: що не посадить, все росте добре, – продовжила свою розповідь Людмила Дідик. – Ми її часто просимо вазонки пересадити. Раніше тут і лимонник ріс, і авокадо, але Людмила їх віддала; а ще – помідори взимку.
Наші дачі поруч, тож бачу яких тільки трав не насадила: в неї і селера, і базилік, і розмарин, і ще не знаю які трави, городина всіляка ростуть. Вдома також має різні вазонки, серед яких і мініорхідея, яку привезла з Польщі. Просто дивуюсь: коли вона все встигає робити та ще й читати.
Запитую п. Людмилу, яким книгам вона надає перевагу. Сучасній українській прозі, відповідає. Дякувати Богу, що більше 90 відсотків книг в бібліотеці – це українська література, і щороку вона поповнюється на 78 тисяч книг. Тож є що почитати.
В ці зимові дні п. Людмила робить різдвяні композиції, щоб порадувати ними читачів бібліотеки. Велике спасибі їй за це і – нових творчих успіхів.
Валентина БЛУДОВА.
Фото автора.