На Волинь, у село Колодяжне, до колиски Лесиного таланту напередодні Дня журналіста пролягла дорога спраглого до мандрів колективу редакції газети "Голос з-над Бугу". Мету побувати в Літературно-меморіальному музеї-садибі Лесі Українки вдалось реалізувати з ініціативи членів первинної профспілкової організації та за сприяння депутата районної ради Олега Піддубчишина, який забезпечив подорожніх транспортом.
Батьківщина "Лісової пісні" зустріла нас привітними людьми і сонячною погодою. Неповторна волинська природа, яка багато років напувала натхненням і розраджувала геніальну поетесу… тінистий сад, де як і в давнину витьохкують солов'ї… барвисті квітники, що вітають відвідувачів полум'яними усмішками півоній… Все це одразу переносить у дивовижний світ непізнаного і загадкового, спонукає вдивлятися і прислухатися: раптом поміж дерев промайне напівпрозора постать Мавки, або долине з гущавини щемлива мелодія Лукашевої сопілки… Тут у кожному куточку живе поезія, зусібіч промовляє історія…
Здається, й досі витає Лесин дух у так званому "білому" будиночку, де у затишних кімнатах, усамітнившись від земної суєти, їй добре працювалося і відпочивалося. І, певно, досі пам'ятає дотик її пальців старовинний рояль у вітальні…
Цікаво було зазирнути у незримі спогади "сірого" будиночка – мовчазного "свідка" сімейного устрою і традицій родини Косачів: імпровізовані театральні постановки і несподівані повороти долі, радощі творення і драми життя… Не залишив байдужим і своєрідний "храм пам'яті" – будівля меморіального комплексу, де зберігається неоціненний скарб: особисті речі Лесі Українки та сімейні реліквії, як-от посуд, одяг, світлини, документи… Надзвичайно схвилювали автографи творів поетеси: помережані в'яззю літер аркуші, виправлені її рукою слова й емоційні підкреслення… Як у вірші "Сон", де зокрема є такі рядки:
Тихо та любо… чи се Вкраїна?
Так се Вкраїна… Он і садок,
батьківська хата…
Можна спинитись… годі блукання…
Все буде добре… Рідний мій край
вкупі зі мною одужав від злигоднів,
небо не хворе, не плаче, не хмуриться,
люди веселі і я… не будіть…
Все буде добре…
Окрасою літературної експозиції музею є діорама-фрагмент з "Лісової пісні": пронизлива розмова Мавки з Лукашем, тихий плач сопілки зачудовують і тривожать душу поціновувачів творчості Лесі Українки і мистецтва загалом.
…Години цікавої і змістовної екскурсії збігли швидко. Додому поверталися сповнені вражень і відкриттів. Авто маневрувало поміж ямами і вибоїнами в бік Сокаля, повертаючи нас у 21 століття з його реаліями і проблемами, а думки ще вперто чіплялись за позачасову сутність Колодяжного. І до болю хотілося, щоб "Сон" видатної Поетеси виявився віщим. І жевріла надія, що врешті решт в Україні: "Все буде добре…"
Любов БЕНЕДИШИНА,
голова профспілкової організації редакції газети"Голос з-над Бугу".