6-8 липня ц. р. в Національному дендрологічному парку «Софіївка» (Черкаська область) відбувся ІІІ Міжнародний уманський фестиваль української поезії та авторської пісні. Його організатори – Уманське літературне об’єднання «ЛітО», Інтернет-портал «Уманський літературний клуб», за підтримки Уманського міського виконавчого комітету, відділу культури та туризму міськвиконкому, директора Національного дендрологічного парку «Софіївка» професора Івана Косенка. Мета фестивалю – популяризація українського поетичного слова, об’єднання української творчої інтелігенції.
Нарешті й мені пощастило побувати на благословенній Черкащині і відчути себе в якості безпосередньої учасниці цього дійства. На запрошення модератора проекту, уманської поетеси Софії Кримовської, відгукнулась не вагаючись. Особливо, коли довідалась, що цьогоріч фестиваль проводиться на захист рідної мови і проходитиме під гаслом «Прийди і почуй українське!». Відчула своїм обов’язком – озвучити вірші на актуальну тему в серцевині славетного краю, окропленого козацькою кров’ю, оповитого легендами…
У фестивалі взяли участь поети й барди з різних областей України, всі, кому небайдужа доля рідного слова, кому болить його минуле, теперішнє і майбутнє, – незалежно від статусу і рівня майстерності (ці чинники були необов’язкові, хоч і бажані). Таких цього літа виявилось більше 60ти. А дехто навіть приїхав зза кордону. Зокрема, поетеса Тетяна Шевченко (родом з Миколаївщини) уже вдруге прилетіла (в прямому і переносному значенні) на клич фестивалю з Італії, де нині мешкає.
Когорту митців із Львівщини представляли Любов Долик, Олена КісФедорук, Іван Гентош, Ярослав Петришин (м. Львів), Ксенія Озерна (Золочівський рн), Віра Олеш (смт. Соснівка), автор цих рядків та інші.
Організатори фестивалю запропонували гостям містичну екскурсію історичним центром Умані, розповіли найцікавіші легенди старого міста та показали незнайому багатьом і досі невідому Умань. Та найбільше усіх вразив і зачарував неповторними пейзажами Національний дендрологічний парк «Софіївка». І саме тут, впродовж кількох годин, під бездонним уманським небом звучало українське слово… Здавалося, що в нього вслухаються столітні велетидуби, рідкісні рослини, незбагненної краси озера і рукотворні водопади… Божественна краса довкілля мала б надихати на лірику, а то й на пошуки чарівного цвіту папороті. Десь воно так і було… Однак відчувалась певна тривога, – в поглядах і тембрах… Отож мікрофон, як міг, додавав упевненості голосам письменників, які читали вірші патріотичного спрямування, на захист рідної мови. Дослухався, мабуть, і сам Господь, бо раптом сипнув на виснажену спекою землю, на голови присутніх жменю життєдайних дощових крапель. Чи й справді, освятив і поблагословив це поетичнопісенне дійство, легесенько махнувши над «Софіївкою» невидимим кропилом?
А свято рідної мови тривало. Один за одним піднімались на сцену митці, намагаючись достукатись до кожного. Поетичне слово і пісня відлунювали в заобрійній далині, і в глибині розчулених сердець слухачів, які вдячно обдаровували промовців оплесками. Неподалік сцени потенційні читачі гортали (і мали змогу придбати ) книжки тих, чия творчість уже встигла полонити душу.
Літератори жваво спілкувались між собою, обмінювались думками і враженнями, і, звісно, власними збірками.
А впродовж усього дійства «мандрувала» між рядами так звана чорна скринька із надписом «Скільки коштує українське слово?». І раз по раз чиясь щедра рука пірнала всередину, залишаючи там якусь купюрудві… Згодом волонтер полічив грошові знаки і ведуча озвучила суму: 303 гривні 10 коп. Як виявилось, саме стільки нині вартує українське слово… На душі стало ще сумніше… Подумалось: краще б скринька виявилась порожньою. Адже рідне слово – безцінне. Його не купиш ні за які гроші. Хоча, як свідчать останні події в державі, – продати таки можна…
На цій безпрецедентній акції організатори вирішили не зупинятися. Завершили фестиваль не менш іронічним аукціоном, – продали «з молотка» символічну корону, яку в попередні роки шляхом таємного голосування присуджували найкращому, з точки зору присутніх, поету чи поетесі, разом зі званням «Король (королева) рими». Цьогоріч «королевою» стала голова уманського профспілкового комітету відділу культури Наталя Білоус, яка ніколи не писала віршів, однак поціновує поетичне слово. Корону вона придбала за 150 грн. Ось така «іронія долі». Символічно й те, що «корона» цього року залишилась в Умані…
Близько трьох годин розкошувало в лоні «Софіївки», біля павільйону «Флора», українське слово… А мимо, спраглі див і видовищ, снували перехожі, наздоганяли вчорашній день гордовиті вершниці, мчали невідомо куди розцяцьковані туристичні фаетони… Парк звично пропонував відвідувачам різноманітні екскурсії і розваги…
По закінченні офіційної частини, оскільки фестиваль збігся зі святом Івана Купала, окрім прогулянок на човнах, на березі ставка (с.Пугачівка) організатори запалили для гостей справжнє купальске вогнище. Було і традиційне пусканя вінків по воді, і пошуки квітки папороті. Не обійшлося й без чудес. Коли надвечір львів’яни прогулювались уплав по одному із заміських озер, двокілограмовий короп, несподівано виплигнувши з води, потрапив прямісінько в човен! (Кажуть, юшка з нього виявилась дуже смачною…).
Ось таким надовго запам’ятається усім дотичним до нього цьогорічний Міжнародний уманський фестиваль української поезії та авторської пісні – сповненим іронії і сарказму, містики і естетики, гіркоти і рішучості, та головне – віри в те, що українське слово було, є і буде. Не всує, а – допоки світ.
До речі, в кожного з учасників залишився на згадку Сертифікатподяка, де є такі слова: за внесок у збереження і розвиток українського слова в Інтернеті, у суспільстві та побуті, за геройство писати небізнесовою мовою пращурів…
Замислює, чи не так?
Любов БЕНЕДИШИН, член Національної спілки письменників України та літературномистецького об’єднання «Колос».