Новини культури

У високості поетичного слова

У Тернопільському видавництві "Підручники і посібники" нещодавно вийшов перший випуск альманаху "Ірпінські поетичні зустрічі", де можна напитися з поетичного джерела цілого суцвіття поетів з різних сторін, різного віку і навіть різного фаху. Альманах цей колоритний, поезія чуттєва, яка таїть в собі образно візерункове самовираження. У нинішній політичній ситуації, коли країна на порозі чергових криз, на порозі несвободи, на порозі втрати гуманізму, коли на душі стає тоскно, одноманітно від сірих буднів, коли впадаєш у відчай, рятує хіба добра проза і чуттєва поезія. Не скажу, що в "Ірпінських поетичних зустрічах" поезія оптимістична, на зразок, колишнього радянського " всьо будет хорошо".

Ні, це образки з нашого щоденного життя, образки романтичні і реалістичні, напоєні любов`ю, сподіванням і в той же час жалем і смутком. Бо таке правдиве життя.
 

"Ірпінські поетичні зустрічі" об`єднали поетів з Вінниці, Київщини, Черкащини, Тернопільщини, Дніпропетровщини, Умані, Львова, Донеччини, Херсонщини, Угнова і Сокаля. Їм усім притаманна велика любов, шана до українського поетичного слова. В кожного поета чи поетеси своя неповторна струна, котра манить, запрошує поринути саме в цей поетичний світ, зануритися у той вир думок, який пропонує нам автор, але ми ж можемо трактувати її відповідно до наших почуттів.

Приємно, що цей альманах відкривається поезією члена Національної спілки письменників України, нашої землячки Любові Бенедишин. Її поезія налаштована на сповідь. Її поетична натура відповідальна за кожне слово, за кожну віршовану строфу. Ті кілька віршів Любові Бенедишин – то не пустослів`я, а глибина і любов. До свого краю, до народу, до людей, котрі її оточують, котрих вона знає і шанує. Її вірші про те, що кожного з нас в певній мірі торкається і болить.

…Замкнули нащось. Брязнули колодкою.
Лишили хаті пустку і тривогу.
Це ж скільки літ душа її не світиться.
І про високе, патріотичне поетеса говорить і просто, і в той же час дуже по-філософськи:
Чи за вікнами – тьма.
Чи за хвірткою – чад.
Чи за обрієм німо й тривожно.
Тут – народ. Бо – порода!
Не конгломерат.
Тут – Господь. Не богема безбожна.

Знаю, з якою вдумливістю, вимогливістю ставиться до кожного свого слова. Вона переживає за те, щоб поезія не перетворилася в грошовите ремесло байдужих людей, тому й пише:

Поезіє, настав твій Судний день!
Байдужість дужих – найстрашніша кара!

А поезія Любові Бенедишин не байдужа, вона для розуму і серця.

Також прихильники пародії можуть насолодитися цим жанром, прочитавши пародійні поезії угнівчанина Івана Гентоша. І поезія інших авторів заслуговує, щоб її почитали і захопилися нею.

Тож приєднайтесь до "Ірпінських поетичних зустрічей", перегорнувши сторінку за сторінкою. Там поезія, а не фальш і лукавство.

Оксана ПРОЦЬ.

Голос Сокальщини на GoogleNews