Володимир Йосипович СІРКО народився 27 берез-ня 1922 року в с. Томашівці Калуського району, що на Івано-Франківщи-ні. Усе своє свідоме життя, сповнене поневірянь і переслідувань, він присвятив боротьбі за волю України. З 1989 року включився в активну діяльність національно-культурного відродження, а після проголошення неза-лежності продовжив боротьбу за світле майбутнє рідного краю – тепер уже Словом. З 1991 року член Сокальського районного літе-ратурно-мистецького об’єднання "Колос". Як зазначив у передмові до першої книжки Во-лодимира Сірка член Національної спілки письменників України Микола Дубас (теж колишній політв’язень): "Заграли сурми ук-раїнської державності. Їх довгождані заклич-ні звуки додали авторові наснаги і розширили жанрову гаму його творчих зацікавлень. З-під його пера виходить життєствердна гро-мадсько-політична лірика, пісенні тексти, гуморески".
Володимир Сірко друкувався у районних часописах і колективних збірках, в альмана-хах "Біль", "Провесень", "Соколиний край".
Автор поетичних збірок "На стежині до волі" (1993 р.) та "Під сяйвом свободи" (2003 р.). У творчому доробку автора кілька пісен-ників: "Народ волю здобув" (2005 р.), "Крокуй, Україно" (2009 р.), збірник пісень для дітей "Посміхнися, Україно!" (2006 р.).
ДУМКИ В НАДВЕЧІР’Ї
Летять роєм зажурні думки,
Нагадують прожиті весни.
І, немов в надвечір’ї гадки,
Зникають у далях небесних.
Я в неволі страждав, в чужині,
Душа кам’яніла і тіло.
Ти в одній із тих весен мені
Голубкою в серце влетіла.
В Заполяр’ї холоднім, в снігах,
Де вітер морозний і хуга,
Там тебе я зустрів, дорога,
Як вража кипіла наруга.
Не було там пахучих садів,
Ні троянд, ні червоних тюльпанів,
Ти ж для мене цвіла – я радів,
Твоїм ніжним милуючись станом.
Як є щастя в людей, взагалі,
То в нас воно дуже велике,
Бо ще можем на рідній землі
Свободу кріпити навіки.
* * *
Супроти зла йду сміло з олівцем,
І скільки сил добру даю дорогу.
Хай йде в наш дім, до нашого порога
В ранковий час з освітленим чолом.
Бо довго так блукало манівцем,
Як нас гнув гніт, а ми молились Богу,
Щоб відхилив від нас страшну
тривогу
І надихнув надії промінцем.
Той новий день прийшов до нас з
утоми,
І розказав усьому світу хто ми,
Ще й засіяв над нами благодаттю.
А нині бачу, затуха багаття,
Що палахтіло пломінким завзяттям,
Як з мертвих встала Україна-мати.
ТВОРЧЕ СВІТУ!
Всемогутня сило, Боже, Творче світу!
Захисти від кривди український рід,
Волею святою дай йому радіти,
Щоб тобі молитись і позбутись бід.
Милосердя, ласки просим для нас
грішних,
Відхили ворожість і змінність чвар.
Вийшли із неволі, дай пожити втішно,
Щоб народ не чувся більше, як
злидар.
За хліб наш насущний дякуємо
щиро,
За повітря й воду, що даєш щодня.
Наділи єднанням, щоб жили ми в
мирі
У своїй державі, як одна сім’я.
Вільну Україну візьми під опіку,
Розвій тьму зневіри, рятуй від
розтлінь,
Надихни дерзанням, творінням
великим,
Благослови жити нас для поколінь.
* * *
Люди прийшли послухати поета,
В зал акустичний, на святиню
схожий.
Поет їм рідним словом сил примножив,
Які чар-дивом визріли в сонетах.
В рядках тюремні розривав тенета,
Рятував друзів від знущань ворожих,
І вперто твердив: кривду переможем,
В житті побачим «тріумфальні злети»!..
Його хвалили, плескали в долоні,
Несли в букет заплетені мімози –
Від захвату жінки ронили сльози.
Тримав-бо їх у щемному полоні.
Та найбільш сльози гріли дух поету,
Бо щирих сліз не купиш за монету.