Здавалось, що нелегкий процес розпаювання землі давно залишився позаду, і селяни можуть бути спокійні, бо стали повноправними господарями своєї землі – повідомляє Голос з-над Бугу. Думали так і власники земельних паїв сіл Русин та Лешків, але у вересні минулого року у них захитався світ під ногами, коли дізналися, що військова прокуратура вирішила забрати собі землі Варязької сільської ради, які прилягають до прикордонної смуги, що перебуває під охороною Львівського прикордонного загону на лінії державного кордону України у зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону. Не зупинило їх те, що ці землі вже розпайовані, а на руках у селян є державні акти на право власності на неї. А це 77 гектарів, які розпаювали в 2005 році. Тут отримали земельні паї 264 селян. Тепер військова прокуратура намагається скасувати розпорядження про видачу цих актів, наполягає, що землі, розпайовані на паї, належать прикордонній охороні. У вересні 2016 року перший заступник військової прокуратури Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144) скерував до Господарського суду Львівської області позовну заяву з вимогою визнати недійсним і скасувати розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 21. 02. 2005 року №55 (справа №914/2527/16). Саме цим документом було затверджено технічну документацію по видачі державних актів на право власності на землю взамін сертифікатів на земельну частку (пай) по Варязькій сільській раді ПАФ «Кобзар». Загальна площа сільсько-господарських угідь 900,0538 га, в тому числі ріллі – 694,3503 га у фізичних гектарах, враховуючи якісну оцінку земель. На підставі цього розпорядження працівникам селянської спілки «Кобзар» та пенсіонерам було видано Державні акти на право власності на землю. Це підтверджується «Проектом роздержавлення і приватизації земель селянської спілки «Кобзар» Варязької сільської ради. Приводом до заявлення таких позивних вимог є розміщення частини земельних паїв між інженерними спорудами і контрольно-слідовою смугою з одного боку та лінією державного кордону з іншого. На думку військових це порушує землекористування Держприкордонслужби. Вони вважають, що всі землі, які знаходяться в прикордонній смузі автоматично мають бути віднесеними до земель оборони. З цим не згідні власники земельних паїв. Відбувся суд. Жителі сіл Лешків та Русин вдячні Сокальській РДА за надання належного захисту з боку відповідача, зокрема, начальнику відділу житловокомунального господарства, цільових програм та розвитку інфраструктури РДА Степану Шевчуку та відділу Держгеокадастру у Сокальському районі за надання належних архівних документів та юрисконсульту Степану Саганському, а також юристу Юрію Пшевлоцькому, який захищав інтереси громади. Відбулося чотири засідання Господарського суду Львівської області, який всесторонньо вивчив і проаналізував усі надані докази, і прийняв рішення на користь селян. Однак це рішення не задовольнило позивачів, і ті подали апеляцію у Львівський Господарський суд. Власники земельних паїв втратили спокій, бо бояться, що в них заберуть землю.
А це найцінніше, що у них є. Де ще селянам шукати правди та захисту? І для чого вкотре доводити, що ці землі, які вони отримали на законних підставах, дійсно належать їм. Ці площі завжди належали до сільськогосподарських земель (відповідно до державної статистичної звітності ф. 6 зем), і від часу входження до складу УРСР у 1951 році використовувались і оброблялись сільськогосподарськими підприємствами – радгоспом «Шахтар» у складі Забузького району, колгоспом імені Т. Шевченка, селянською спілкою «Кобзар» у складі Сокальського району – це підтверджують численні картографічні матеріали, які віднайшли в архіві відділу Держгеокадастру у Сокальському районі. Дивним є й бажання Держприкордонслужби забрати землю у селян, на яку вони мають державні акти. В 1993 році під час інвентаризації земель представник прикордонної військової частини, підполковник Михайлович, підписав документ, який засвідчує, що прикордонній службі належить 59,2 гектара землі вздовж кордону, хоча раніше мали 179 гектарів. Аргументуючи тим, що їм не потрібно стільки землі, вони передали 120 га сільській раді. Цю площу ніхто не використовував, і вона стоїть облогом. Варязька сільська рада та мешканці сіл завжди підтримували прикордонну заставу, допомагали чим могли. У 2004 році Варязька сільська рада надала заставі «Варяж» земельну ділянку площею 7,65 гектара в постійне користування, на якій розташовані будівлі прикордонної застави «Варяж». До речі, на них й досі не вироблена належна документація.
Крім паїв селян на цій території знаходяться й землі, які є в постійному користуванні лісогосподарських підприємств – Сокальське ДЛГП ОКС ЛГП «Галсільліс», Низівського лісництва Жовківського держлісгоспу. Площі, які використовують вони, не належать до земель оборони і ніколи не належали.
Селяни обурені й налаштовані відстоювати свої права на землю, яка належить їм на правах приватної власності, що засвідчують чимало документів. На карті чітко видно, де є кордон, де йдуть інженерні споруди, а де землі сільськогосподарського призначення. Зокрема, за матеріалами інвентаризації 1993 року вищезгадані землі не були в користуванні прикордонної служби.
Для досягнення своєї мети позивачі вдаються до різноманітних маніпуляцій, намагаються використовувати як доказову базу належність зазначених земель у позовній заяві земель, які нібито використовувалися прикордонною службою для потреб оборони, Постановою звуженого засідання виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 06.09.1946 року №74/19.
Однак села Варязької сільської ради на той час не входили до складу УРСР (це сталося лише у 1951 році). Тож ця постанова не могла поширюватися на цю територію. Село Варяж у радянські часи було перейменоване на Новоукраїнку, а після проголошення незалежності України повернуло свою історичну назву. Але й Новоукраїнка не відчужувала землі і не передавала її прикордонній службі.
Тепер же військова прокуратура наполягає, що землі, які знаходяться між прикордонними інженерними спорудами та кордоном, а це орієнтовно 70 гектарів, належать винятково Міністерству оборони.
Все це схоже на рейдерське захоплення землі селян. Селяни не хочуть воювати з військовими, але не хочуть поступитися своїм, бо земля – це найсвятіше і можливо, останнє, що у них залишилося.
22 січня у селах Варязької сільської ради – це Лешків і Русин, відбулися сходи сіл, на які запросили голову районної ради Миколу Паська, депутата обласної ради Сергія Касяна, депутата районної ради Ярослава Гавриліва. Я розказала жителям сіл про суд і ситуацію, що склалася навколо землі в прикордонній смузі. Селяни обурені діями військової прокуратури і просили в представників влади допомоги у вирішенні болючого питання. Люди у розпачі, вони звертаються у всі можливі інстанції, до депутатів всіх рівнів… Зваживши всі «за» і «проти», навіть згідні на компромісне рішення – перенести інженерні споруди, які є недіючі, ближче до кордону десь до 50 м. Просто хочуть бути впевненими, що це їхня земля, яку вони зможуть передати своїм дітям та онукам у спадок, і щоб ніхто знову не посягнув на неї. Хотіли б мати вільний доступ до своїх земельних ділянок, щоб обробляти поле тоді, коли захочуть, а не тоді коли їм дозволять. Старожили пригадують, що навіть в радянські часи жителі сіл мали можливість обробляти землю, збирали там ягоди і гриби. Тепер їх туди не пускають.
Дії Міністерства оборони були б зрозумілими, коли воно хотіло б забрати ці землі під будівництво прикордонного посту для оборони кордону.
Проте в такому випадку вони б мали викупляти землю у селян, як це роблять у цілому світі. А зараз – це більше схоже на рейдерське захоплення землі. До того ж що роботи селянам? У сільської ради нема запасу земель, щоб наділити їм нові паї. Вони усвідомлюють, що скасування розпорядження голови Сокальської РДА від 21. 02. 2005 р. №55 призведе до втрати правочинності їхніх державних актів на право власності на землю, а це значить, що вони втратять землю… А що вартий селянин без землі, яка споконвіку була для нього годувальницею. Надіємося, що останню крапку в цій справі поставить апеляційний суд, який відбудеться 14 лютого. Побачимо чию сторону прийме правосуддя…
Олександра СУХОРУЧКО, Варязький сільський голова.