Поезія

Поезія Марії Павлової

Безмежно дякую Тобі
Я знаю, Боже, Ти зі мною,
У кожний день і в кожну мить,
Тому безпечно так з Тобою
Мені на білім світі жить.
Ти все снуєш-переплітаєш
Моє життя на цій землі
І щедро так благословляєш,
Даруєш день новий мені.
А як життя втрачає сутність:
Безвихідь, горе, суєта…
Я вірю у Твою могутність,
Коли вже й виходу нема.
Завжди стою перед Тобою
Маленька, грішна, ніяка
І твердо вірю: наді мною
Твоя рука… Твоя рука.
Коктейлі радості й печалі
До дна спиваю на землі
За все що є, й що буде далі –
Безмежно дякую Тобі.

* * *

Пробач, пробач, о Господи, мені,
Що не горю в житті, а тільки тлію,
Тримаєш Ти Вселенну у руці,
А я Тебе прославити не вмію,
Хіба що щирим серцем  прихилюсь,
Своєю, просто, тихою любов’ю
І з вірою попрошу-помолюсь
За згоду, за любов і за здоров’я.
Подякую за дихання й життя –
Це Ти снуєш його тоненькі ниті.
За це, що ще годує нас земля
І світить ясне сонечко з блакиті…
Яблука в траві
Сумне подвір’я і забута хата,
Зітхає пустка в кожному кутку.
Вродила рясно яблунька  крислата
І облітають яблучка в траву.
Нема кому скосити, позбирати
Сини не повертаються з доріг,
Сумують дикі рожі біля хати
І на трухлявий сипляться поріг.
Колись були весілля і хрестини,
Збиралася родина раз у раз,
А зараз так печально… лиш  калина
Когось чекає, впершись в  перелаз…
Ми часто посилаємось на втому,
На справи, на роботу, на часи,
Нам байдуже, що десь у ріднім  домі
На нас щодня очікують батьки.
А прийде час, пробудиться  сумління,
Торкнеться ненароком до душі.
Прилетимо на батьківське  подвір’я…
А їх нема, лиш яблука в траві…

Марія ПАВЛОВА, с. Хлівчани.

Голос Сокальщини на GoogleNews