Марія ЧЕРНЯВСЬКА народилась 16 березня 1953 року в Сокалі. Вже 35 років працює викладачем спецдисциплін у Сокальському професійному ліцеї. З 1980 року – член літературномистецького об’єднання «Колос». Поетичну діяльність називає «творчою працею напередодні свята – святковості душі… Це те, що потрібно кожній жінці – бути щасливою, випромінювати радість, творити добро». Вірші пані Марії, десь пожіночому беззахисні, десь повесняному розхристані, але завжди сповнені віри, надії, щастя і любові.
Первоцвіт
Яблуня в первоцвіті –
Мого зросту на землі.
Заховаюсь я у вітті,
Засміюсь в рожевім дні.
Розкритий цвіт для поцілунку,
Ніби дівочії вуста.
Преплелись у візерунку
Краса небесна і земна.
Рідні обереги
Незабудки у віночку.
Силу мружить джерельце.
Надбужанський мій куточок
Дощик вимив, як лице.
Купіль хмари сотворили,
Сповиток скрою з туману.
Лебідь з ласкою приплине,
Залатає в серці рану.
В надії тримаю перо
В бентежній надії тримаю перо,
А в серці тривожно і гірко.
Я – свідок того,
Що душевне тепло
Мізерну в житті має мірку.
Зневіра навкруг,
Але віра у світ
Нас тішить любов’ю своєю.
Я – свідок того,
Що вкраїнський мій рід
Сподобився нині Антею.
Моя свіча
Горить, горить моє життя,
Неначе воскова свіча.
Як гасне зірка в небі раннім –
Так зникне сила на світанні.
Моя свіча горить не хтиво.
В житті усе – то скибка дива.
Не зранити би серце лезом,
Не перейти б лихого межі.
Як одцвіте•моя калина…
Цвіте розкішно ще
моя калина.
Несу крізь час
у серці ніжний квіт.
В милім овиді
предивна Україна
дві тисячі земних
відсвяткувала літ.
Колись,
як одцвіте моя калина…
піду за покликом в далекий край.
Ти ж розцвітай,
чарівна, люба Україно!
…Маруся я.
Одна
з сеструнь Марусі Чурай.
Любов жива
Не підвладне почуття
Міркам та гармонії.
Зимою приспане життя,
На весну –
Аж видзвонює!
Любов жива, а в ній – герой
Мого весняного роману.
Вже я не та… І він – ой, ой…
Любов – поезія!
Хай інші пишуть драму…
Не піднімається рука…
Не піднімається рука
викинути скриню.
Творяться в душі дива,
з рипом віко як відчиню.
Ще у прискринку зостались:
свячене зілля, образок.
Скрине, скринечко кохана,
скільки ж сховано в тобі думок?
Строго складене усе…
Вбрання – неписана краса.
В гаптованих фалдах запаски
сховалась бабусина мудрість.
Журно всміхнулась бабусина
ласка –
бабуня вдовою були,
призначений хрест
зі сльозою несли.
Лляну сорочку з чорним вишиттям
зодягали не раз за життя.
Рушник вишиваний
у вишняхсльозах,
сурово ткана партовина –
оберегом були для родини,
якої вже нема…
…Зачиню тихенько віко.
Пошаную бабці скриню
на своєму віку.
Сталося…
Височів віками Бернардинок
понад Бугом сивочолим.
Кладка – справа, зліва – міст.
Не було милішої картини.
Сталося… Згорів Бернардинок…
Згорів у Великодній піст…
Сумуєплаче верболіз.
Сокальці ойкали.
Гасили. Молились.
Та води Бугу не спинились,
не піднялись у височінь.
Лишень учулось лебедя
клечіння,
коли хилився, падав хрест.
Стихії сила? Чи Божий перст?
Білий Ангел
Ясмин запахущий зацвів,
розкинув вітикрила.
То білий Ангел зупинивсь, –
закралась думка мила.
Небесний дух в дарунку літа.
В душі – зоря ясна.
Квітучим ангелом зігріта
Божа правда і земна краса.