Ще одна зима – за плечима… Незабутні спогади… Безцінний досвід…Скільки вже тих зим промайнуло крізь життя, а весна для Марії Чернявської – як незрадлива подруга – завше єдина і завше неповторна, здатна розрадити і зрозуміти… Ось і цьогорічній Вона зважилась розповісти про найсокровенніше, щоб знову й знову "душа метеликом тремтіла" над білим аркушем новонародженого дня. Адже попереду – нові сподівання і нові вірші… 16 березня Марія Сафатівна відчинить двері своєму славному Ювілею. Вітаємо нашу колегу по перу зі світлою датою! Нехай у цей день буде багато сонця, квітів, душевного тепла і любові, а ще – Божого благословення. Вільнолюбній, та "не вітряній" поезії пані Марії так пасує весна! Віриться, що й мінливому березню до душі "Весняні думоньки" цієї ніжної і шляхетної жінки…
З повагою і найкращими побажаннями ювілярці –
члени Сокальського районного літературно-мистецького об'єднання "Колос".
ВЕСНЯНІ ДУМОНЬКИ
***
Щастя вміє припливати,
Відпливає теж воно.
І нема, що тут сказати,
Моторошне завше – дно.
***
Життя моє, мов потічок.
Заводь тиха.
І бурхлива суть думок.
Не варто сумувати,
Впадати у відчай.
Найліпше – сподіватись
І думати про рай.
***
Знайду в собі душевні сили.
Мудрою завше була.
Самотність буває щасливою,
Солодкою – солона сльоза.
Признаюся…
Осінній Львів я над усе люблю,
За те, що звів мене з тобою.
Прекрасна сакура! Рожево так цвіте
Весною… Львівською весною.
Зимою… В красі смерековій
Засурмили ангели у Львові.
В палаці Потоцьких
Дві долі стрілися в Любові.
Літо… Літечко у Львові,
Липи бджолами гули.
Колисали цвіт. І синочка теж.
Причащались медом,
В радощах без меж.
Перед небесами завинила…
Просилась ластівка до хати.
Розбивала грудку до одвірка.
В борні відцвіркувалась гірко
Пташина, пташка-мати.
Не впустила ластівку в оселю…
Засмуткувався день веселий.
Громовиця пелюстки побила.
Де гніздечко, пташко, звила?
***
Радію тому, що живу,
Не числю зморшок під очима…
На шальках все, що я роблю.
Душа захищена плечима
Небесного Отця.
З Небес ти, душе, прилетіла.
Молюся, щоби місію добра
В строкатості життя
Ти виконать зуміла,
Як заповів Отець…
***
В душі прихована молитва.
На Сповіді, з Причастям,
Мируванням.
Всепрощення. В душі нема
Заборгування.
Стає солодкою гірка сльозина.
День шлюбу. Березнева днина.
***
Моя Марусенько, Марусе…
Так кликав тато, брат,
А ще звала матуся.
Коли почую це ім'я,
Душею завше оглянуся.
Не плач, Марусенько, не плач.
Життя коротке. Вічність нескінченна.
Образи, зло усім пробач.
Ім'я (в перекладі) – "любиме Богом
І благословенне".
***
Якою буть жіноч(н)ості щодень?
Такою, щоб серденько
Втішалось від пісень.
Такою, немов душа
Збирається до шлюбу!
Своєму і чужому оку любо –
Такою буть жіноч(н)ості!
***
Старі друзі – не старіють,
Вміють щиро зустрічатись…
…Мою маленьку мудру квоту –
Не змінюють роки:
Життя не уявляю –
Без дружньої руки.
Березень
На подвір'ячку
З-під снігу проліски цвітуть.
Манюнє не зірву я стебельце.
Нахилюся, розцілую
Ніжно-біле чудо це.
Рідне місто…
По-весняному ласкаво
Стиха горнеться теплом.
…Мені добре з тобою.
Нам так ніжно обом…
Хвилина щастя…
Тримаю мімозу в руках,
Поруч всміхнувся коханий.
Найромантичніше ангельське "ах!"
16 березня – день весняний.
***
Весняний день розправив крила,
Помив віконечко душі.
Всміхнувся крокус строго й мило
Стиглим квітом у дворі.
***
"Сину – Ангел мій"…
Співають самі небеса.
Моє серденько теж співає,
В молитвах Господа благає
Для синів щасливу долю.
Сповни, Боже, мою волю.
***
Впоралась весна чудово,
На сцені березня – княгиня.
"Пред-а-порте", панове!
Буськи прилетіли… нині.
Безцінне життя, різнобарвами осені
Тобі, березневій, призначене,
У ніжному слові весняної просині,
У днях і ночах, має значення.
Та осінь ввійшла буйнобарв'ям і квітами
В твою неповторну і славну весну.
Журливо в задумі всміхнулася вітами,
Неначе відчула від того вину.
У тихому сяйві, немовби розрадою,
Закохана в мрії і рай на землі.
Любов'ю зігріта. І Божою владою
Блаженства благаєш для мужа й сім'ї.
І дякуєш долі за друзів незрАдливих –
Приємні-бо миті лиш друзі вершать.
Та тішишся стрічами тими принадними,
Що серцю несуть і красу, й благодать.
Марія Лобай.