Не один мешканець Добрячина переполохався вночі, коли почув над головою пронизливомоторошне «Угу – угу!». Це сови полюбили село і видають такі голоси.
Масово вони тут оселилися у 2008 році. Й цьогоріч частенько зустрічаються. Відразу за селом – лісосмуга, а за нею розкинулися широченні поля. Для сови – райський Едем. І гніздо можна збудувати на дереві чи, навіть, дупло знайти, і мишей у полі досхочу наловити. Щоб там не казали про сову, як віщунку лихого, провісницю смерті (це все – забобони), але вона добрий помічник хліборобу, ретельно ловить мишей.
Буває, що й в садку біля господи нічний мисливець полює. А перепочити на день залишається тут же, на яблуні чи груші.
Зовсім неправда, що сова вдень не бачить. Цей птах «сприймає» світ передусім не зором, а вухамилокаторами, чує найменший шурхіт за сотню метрів. Сова – птах полохливий. Але ця «фотомодель» залюбки погодилась на серію знімків.
Тарас ЛЕХМАН.