Святкові події

28 вересня українці відзначають День пам’яті Остапа Вишні

Остап Вишяі (справжн. – Губенко Павло Михайлович; 1889–1956), український письменник-сатирик і гуморист. Автор збірок «Діли небесні», «Вишневі усмішки», «Кому веселе, а кому й сумне». Започаткував новий художній жанр – нарис-усмішку.

В середині двадцятих років минулого століття в Україні не було популярнішого письменника за Остапа Вишню. За кількістю видань він посідав перше місце серед своїх колег по письменницькому цеху і був найзаможніший.

Його друг, письменник Майк Йогансен (пізніше репресований і розстріляний) писав: «Всі українці поділяються надвоє, але не рівно: 99 відсотків складають ті, хто тільки побачивши «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшись з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі і качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше прочитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!» А про один відсоток годі й мовити – це заздрісники…»

Втім, саме завдяки заздрісникам всенародний улюбленець, «Гоголь Жовтневої революції», як його називали сучасники, заробив 10 років сибірських таборів і став однією з перших жертв сталінського терору. Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим. Уперше це трапилося у лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт. Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу, де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового «доходягу», залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив. А втретє Павло Михайлович відчув подих смерті у 1943 році. Втім, і цього разу минулося – 54-річного хворого письменника випустили на волю. Це теж було наче диво: як стало згодом відомо, у зв’язку з початком визволення України від гітлерівців Хрущов разом з декількома відомими українськими митцями – Рильським, Довженком, Бажаном, Яновським та ще з кимось, почали клопотатись про звільнення з таборів деяких представників української культури. Були складені списки. Але з усіх, хто був там зазначений, вижив тільки Остап Вишня. Його й відпустили.

Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим «вишневським» гумором творів, але вже ніщо не зможе стерти з його душі, з його обличчя, погляду зачаєної гіркоти і болю від побаченого й пережитого. Українці раділи поверненню письменника. Раділи, що він живий, що знову пише. А ще, в мільйонів людей, у кого в ненаситному череві сталінських тюрем і таборів безслідно зникли рідні та близькі, зажевріла надія, що й вони, безвинно покарані, колись таки повернуться додому.

Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті.

Голос Сокальщини на GoogleNews