Святкові події

В Романівці на Сокальщині пройшло Свято героїв

Під такою назвою у с. Романівка пройшло Свято героїв. А село справді багате на героїв: у кожній хаті своя історія, своя трагедія.

У вишиванках, з прапорами, квітами діти і дорослі поспішали до церкви. А потім колоною, з піснями, всі рушили до центру села, де висипана символічна могила борцям за волю України.

Приводом до святкування стали дві ювілейні дати  70 років як молоді юнаки пішли у ліс, щоб боротися з ненависним ворогом, та 20-річчя освячення місць у лісі, де були криївки.

Юний Іван Коткевич, отримавши повістку, не захотів служити в радянській армії і подався до лісу. Вояки неохоче прийняли його в своє товариство: боялися, як юний хлопець потрапить в руки ворогу, не витримає катувань і може видати своїх друзів. Та коли побачили Іванову наполегливість, ненависть до ворогів, переконання, то взяли його у своє товариство. Майже два роки хлопці переховувались в лісі. Настав важкий 1946 рік. Озвірілі бандити вдерлися в село. Була ніч, селяни мирно спали. Та їх розбудили постріли, брудна лайка; кричали перелякані жінки, плакали діти, палали обійстя. Нікого не знайшовши, вороги подалися до лісу.

Гавкіт собак, постріли розбудили повстанців. А бандити уже тупцювали біля криївки. Часу для роздумів не було. Командир Павло Костюк наказав хлопцям: "Ми і так багато втратили своїх побратимів, виходьте і здавайтеся, ви ще дуже молоді, щоб гинути". Неохоче, один за одним, виходили хлопці зі своєї схованки, а внизу пролунав глухий постріл  командир прийняв для себе останнє рішення.

Потім були допити, знущання, тюрми і заслання. Лише через десять років повернувся у рідне село І. Коткевич. Влаштувався працювати лісником. Блукаючи лісом, не раз зупинявся на місці, де була криївка, роздумував над долею своїх побратимів, над долею України, а по щоці текла скупа чоловіча сльоза. Говорити вголос про ці події заборонялося. Про це заговорили аж в роки незалежності. У 1994 р. з ініціативи Івана Коткевича на місці, де була криївка, поставили хрест і освятили його.

Нині, через 20 років, о. Богдан Лилик відслужив тут панахиду, ми помолилися за всіх, хто загинув у Другій світовій війні, воїнів УПА, хто відбував покарання в таборах Сибіру, хто пропав безвісти  всього 80 героїв села. Нині з них залишились одиниці. Перенісши тяжкі катування, залишилася калікою Ольга Верхолюк, яка живе в нашому селі. Зовсім юною була вивезена на спецпоселення в Сибір Софія Скакун, звідки повернулась у Романівку і нині живе серед нас.

Їм, а також всім героям села, вокальний жіночий ансамбль "Калинонька" присвятив пісні "Романівський ліс", авторами якої є В. Полянчук та С. Притулюк. Прозвучали також пісні "Хлопці з лісу", "Осінні квіти"; дует у складі М. Черній та М. Сподарик виконав пісню "Йшли селом партизани"…

Гортаємо сторінки нашої історії і бачимо: гірка доля нашої України знову повторюється.

Московський чобіт знову топче нашу землю. Підвелась Україна, та знову серце пече, знову чорна хустина вкрила мамі плече. Хто висушить сльози матері, яка хоронить свого 20річного сина? Хто розважить маленьких діточок, які дивляться на фотографію свого батькагероя у чорній рамці? Хто і коли розрадить горе молодої жінкивдови? Господи, дай розуму і мудрості нашим ворогам, відверни зброю від нашої землі, пошли спокій і мир у наші родини і врятуй нашу Україну. Прозвучала пісня, яка так і називається "Боже, врятуй Україну". Під кінець святкування вся громада села виконала Гімн України. Діти поклали квіти до могили і випустили в небо синьожовті кульки, як символ справедливості, волі, нескореності нашого народу.

Марія БУЛЬБАК,
завідувач Народного дому с. Романівка.

Фото Сергія Коткевича.

Голос Сокальщини на GoogleNews