16 травня ввечері церква Залижня ще радувала своїми красивими обрисами прихожан цього невеличкого мальовничого села. Радувала ось уже 250 років… Пережила вона дві Світові війни, смутні часи, радянську владу, колгоспи… Як до рідної матері приходили до неї десять поколінь залижнянців, молились, просили у Бога кожен за своє. І як смерть рідної матері оплакували жителі села загибель своєї церкви св. Миколая Чудотворця. Адже в ніч з 16 на 17 травня згоріла нагло, фактично, миттєво. За півтори години від красивої дерев’яної споруди залишився тільки підмурований цегляний фундамент. Пожежники зуміли врятувати тільки будинки, що стояли поблизу.
Вогонь знищив не лише будівлю, а й майже всі документи, що належали громаді. Відомо, що в нашій державі часом легше щось фізично збудувати, ніж потім це оформити, здолавши високі бюрократичні сходинки. Але ж храм потрібно відбудувати – так постановила церковна громада, благословив на це і Преосвященний владика, митрополит Львівський та Сокальський УПЦ КП Димитрій, який освятив закладений камінь на місці згарища. Приємно, що ніхто з місцевої влади не залишився осторонь цієї трагедії. Голова райдержадміністрації Микола Мисак зобов’язав усі підлеглі структури максимально сприяти цьому процесу, головний архітектор району Мирослава Баралус накреслила план дій по підготовці відповідної документації. А для її виготовлення необхідно відновити Свідоцтво про реєстрацію релігійної громади.
Настоятель храму отець Василь попросив мене, як депутата районної ради від Смиківської сільської ради, допомогти у цій справі. Телефоную до начальника головного управління з питань внутрішньої політики, національностей та релігій Львівської ОДА Романа Кураша. Коротко розповідаю про проблему і отримую консультацію з приводу отримання дубліката Свідоцтва. Як мені повідомляє п. Роман, потрібно небагато – надрукувати в газеті повідомлення про недійсність втраченого документа і написати відповідну заяву від голови громади.
Коли це було підготовлено, телефоную вдруге, але вже до підрозділу – управління у справах релігій. Слухавку піднімає жінка, яка представляється Іриною Божик. Пояснюю ситуацію та прошу її про допомогу. Але у відповідь чую щире здивування держслубовця моєю «новиною» про те, що на Львівщині згоріла чергова дерев’яна церква. На запитання чому саме я займаюсь цим питанням, відповідаю, що в Залижні ось уже кілька днів не працюють телефони, а для того, аби з цього крайнього села Львівщини дістатись до обласного центру, потрібно витратити день. Замість відповіді на просте питання щодо переліку необхідних документів для відновлення Свідоцтва, чую смішну репліку – чи я знаю про те, що церква відділена від держави і депутатам немає чого займатись такими справами – нехай настоятель звертається до своєї Єпархії, там він отримає вичерпну відповідь. Запитую, чи Єпархія видаватиме дублікат свідоцтва, а якщо ні, то чи потрібне відповідне відношення від цього церковного органу – виявляється ні, цей документ видаватиме управління, і відношення не потрібне.
Зрештою, мені було рекомендовано приїхати до управління у приймальні дні, переписати там зі стенду те, що потрібно, і більше не відволікати від важливих справ.
Після того, приголомшений розмовою, поклав слухавку, й згадались Тарасові слова «Не так тії вороги, як добрії люди!…».
А потім мені стало шкода цих людей у великих кабінетах, адже, очевидно, їм просто не дано осягнути прості речі, про які знає кожен, хто хоч раз заходив у 250літню дерев’яну церкву в•с. Залижня. Напевно через таку байдужість нас Бог карає згорілими храмами, які простояли по 200-300 років. І ще, можливо, права була пані Ірина Божик, коли з усмішкою стверджувала про відокремлення церкви від держави – якщо би не було у нас такого управління при облдержадміністрації, тоді й церкви було би легше відбудовувати.
Микола ПАСЬКО, журналіст.