Нещодавно мені, депутату Сокальської районної ради, довелось черговий раз зустрічатись із жителями сіл Бодячева, Матова, Залижні, Смикова. Цього разу для складання звіту перед тими, хто обирав мене до районного органу самоврядування. Адже під час виборчої кампанії просив на зустрічах – запам’ятовуйте обіцянки всіх, хто приїжджає до вас з бажанням бути обраним. І вимагайте виконання.
Минуло більше року роботи новообраних депутатів місцевих рад. За цей час Сокальський «Фронт змін» уже двічі тримав звіт перед громадою району: один раз в Сокалі, інший – у Великих Мостах. Зроблено це було в найбільш демократичний спосіб: на площі, під відкритим небом, у вигляді «вільного мікрофона», коли будьхто з перехожих мав можливість поставити будьяке запитання. Досвід такого спілкування показав, що переважна більшість проблем, на яку звертають увагу люди, – це не «висока політика», а конкретні господарські справи.
Не став винятком в цьому і Смиків. Говорили про дороги, що належать до комунальної власності, а їх лише минулого року вдалось поставити на баланс сільської ради. І навіть «смішні» бюджетні гроші (п”ять тисяч гривень) сільський голова Віктор Магера, який теж звітував про свою роботу, використав максимально ефективно – об”єднав зусилля бюджету і спонсорів та підсипав найбільш критичні ділянки, особливо в напрямку БодячівКняже. Звичайно, кардинально це не вирішило проблеми, але далі, на думку громади, потрібно відновлювати сполучення між Смиківською та Княжівською сільськими радами через найкоротший шлях – с. Бодячів. Адже в Княжому розташована лікарська амбулаторія, а смиківчанам простіше доїхати до Тартакова, ніж до сусіднього села. Так що одне із найголовніших завдань місцевої і районної влади – відновлення дороги та автобусного сполучення на ділянці БодячівКняже.
Взагалі, одна з найбільших проблем на території сільської ради – це транспортні перевезення. Минулого року підприємець п. Оверчук чомусь одноосібно вирішила змінити графік руху автобусів. Так зване «об”єднання» рейсів призвело до того, що людей, як кажуть, змушені «напихати» в маршрутку, як оселедців в бочку. Я підготував відповідне звернення на адресу Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області, звідки надійшла відповідь, що цей контролюючий орган здійснив перевірку і… не знайшов порушень. Причому, коли відбулась перевірка, і чому не запросили представників місцевої громади – у відповіді чиновники не вказали. Тому вже сесія сільської ради звернулась до голови обласної державної адміністрації з проханням розібратись в ситуації. Листування триває, але віз, як кажуть, і нині там.
Протягом минулого року вдалось замінити вікна у ФАПі, закупити два булер”яна в Народний дім, підготувати та провести експертизу проектної документації для реконструкції даху закладу культури, який знаходиться в плачевному стані. Придбали матеріали для цих робіт. Витрати на один із найважливіших об”єктів в сільській раді склали понад 180 тис. грн. Загальна ж вартість робіт і матеріалів – майже 430 тис. грн. В найближчих планах – накрити Народний дім шатровим дахом і «оживити» його. Адже заклад культури повинен стати конкурентом барам, де частина молоді, як кажуть, «ховається у чарці». Коли люди почули про те, що, нарешті, і у них хоч щось змінюється на краще, виступили з пропозицією відновити також і спортивний зал, який стоїть зараз без підлоги й дверей. Основна ініціативна група – молоді хлопці з футбольної команди, які і взимку мають бажання займатись спортом. Відразу під час зустрічі вдалось знайти дерево, з якого можна зробити підлогу, а якщо взятись разом, то і буде результат.
В ніч з 15 на 16 травня 2011 р. в с. Залижня сталась трагедія – згоріла дерев”яна 250літня церква. Згоріла вщент разом з іконами і документами. Громада прийняла рішення відбудувати церкву з цегли. Велику допомогу надали сусіди, які збирали кошти хто скільки зміг. Вдалось відновити правовстановлюючі документи. Завдяки цьому отримати суттєву страхову виплату. Жителі Залижні пожертвували своїми майновими паями та розбирають господарські будівлі на цеглу. Не залишилось осторонь і обласне управління лісового господарства, яке надало ліс за пільговими цінами. Отже, громада постановила – цього року приміщення духовного центру села має бути збудовано і накрито. І я вірю в це – там, де шукають засобів, а не причин – справа буде зроблена.
Можна ще багато розповідати про успішні проекти, що реалізуються на території Смиківської сільської ради – це і забезпечення Інтернетом та комп”ютером сільської ради через Програму розвитку місцевого самоврядування, відновлення вуличного освітлення в с. Залижня. Цього року заплановано очистити русло річки Драганка, що підтоплює городи і пасовища, відремонтувати частину комунальних доріг, завершити реконструкцію даху Народного дому. Але разом з тим без допомоги районної влади не вирішити проблему із фактично покинутим приміщенням, в якому була розташована Залижнянська початкова школа. Від центральної влади жителі сільської ради вимагають профінансувати усі соціальні виплати, що передбачені законодавством. Лише протягом минулого року до мене звернулось 15 дітей війни. Всі подали відповідні позови до суду, поки що лише двом вдалось добитись виплат, одна людина померла.
Найгірше, що жителі таких віддалених населених пунктів почувають себе покинутими. І коли в рідному селі перестає діяти школа, забирають відділення ощадбанку, а доїхати до райцентру все проблематичніше, то в багатьох опускаються руки. А насправді треба небагато – згуртувати людей, показати їм позитивний приклад, хоч невеликі, але зміни на краще – і відразу з”являються посмішки на обличчях, з”являється те, без чого не може жити людина – надія. Адже Україна – це не лише жито і голубе небо, це і люди, наші батьки і діти, наше теперішнє і майбутнє. Переконаний, що держава тримається не стільки на газовій трубі чи металургійних заводах, скільки на порепаних руках землероба. А Україна житиме доки, поки житиме українське село.
Микола ПАСЬКО, депутат Сокальської районної ради.