14 червня – 125-а річниця від Дня народження національного Героя українського народу, командира Корпусу січових стрільців, коменданта Української військової організації, першого голови Проводу Організації українських націоналістів, полковника Євгена Коновальця.
Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в учительській родині в селі Зашків Жовківського району, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов також повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Правничі науки – «хліб» для юриста, а знання рідної історії – це не лише поширення діапазону наукових знань, а й основне підґрунтя для людини, що прагне формувати політичну думку. Передовсім інтелігент, усвідомивши підневільний стан свого народу, повинен шукати шляхи виходу з того стану.
Молодого Коновальця і його побратимів розв’язання цього питання дуже хвилювало. У тогочасної студентської молоді домінуючою була думка про здобуття державної незалежності. У 1914 році Євген Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після бою на горі Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року, бажаючи віддати всього себе новоутвореній українській державності, молодий офіцер подався до Києва, де приступив до формування українських Збройних Сил, спочатку куреня Січових Стрільців, а згодом і Корпусу. Моральна сила, високий авторитет та сталева воля Євгена Коновальця виростали з його сильного характеру, націоналістичного світогляду, політичної дії воїна-революціонера. Євген Коновалець знав, що в боротьбі за державну самостійність і за укріплення держави найголовнішою силою є добре зорганізована, глибоко патріотична та вишколена армія. 27-літній офіцер став найвидатнішим командиром тодішніх Збройних Сил в Українській Державі. Підлеглі Коновальцеві Січові Стрільці разом зі своїм командиром зберігали культ соборності. Коли виникла потреба переходу на Захід України, де розгорілися бої з польськими озброєними частинами, вони залишились в Києві, вважаючи, що саме в Києві – у столиці – вирішуватиметься доля відновленої Української Держави. «Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ», – стверджував Коновалець. Після Поразки Українських Визвольних Змагань, у той час, коли багатьох українців охоплювали відчай і апатія, Євген Коновалець зі своїми бойовими друзями повною мірою усвідомлював, що боротьба не закінчилася, оскільки живою залишилась у серцях патріотів Національна Ідея. Постала необхідність творення організованої сили, оскільки, «Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба». У 1920 році було утворено Українську Військову Організацію (УВО), яку в липні 1921 року очолив полковник Коновалець. Ішлося про збереження та укріплення військового духу. Згодом постала необхідність будувати політичну організацію. Нею стала створена на початку 1929 року з ініціативи Євгена Коновальця та його однодумців, у результаті ретельної підготовки через консолідацію найкращих політично-патріотичних революційних сил Організація Українських Націоналістів (ОУН). Вістря боротьби ОУН було спрямоване проти головних ворогів української державності – московських більшовицьких сатрапів і польської окупаційної шовіністичної влади. Червона Москва після знищення Симона Петлюри бачила в особі Євгена Коновальця свого головного противника. Висланий більшовиками терорист Павло Судоплатов підсунув Провіднику пекельну машину, від вибуху якої 23 травня 1938 року в Роттердамі обірвалося життя борця за Україну. Поховано героя на цвинтарі Кросвейк. Сталося це через 12 років після вбивства Симона Петлюри. «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю» – ці слова полковника Коновальця і сьогодні є доро-говказом для молодого покоління українців.
Воїн і провідник
Є люди, які своїми якостями долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя. І тому говоримо про Євгена Коновальця. Йому було відпущено лише два десятиліття для служіння Україні, і він не змарнував жодної хвилини, а використав сповна – буквально до останнього подиху. Інтелектуал, інтелігент, він міг прислужитися свому народу в багатьох сферах, але вибрав шлях воїна: спочатку – захисника новонародженої української державності, а потім – воїна і провідника української національно-визвольної революції. Бо вважав, що саме на цьому шляху зможе зробити найбільше для нації, на яку чекали довгі десятиліття нерівної та кривавої боротьби за своє право бути незалежною. Він створив якісно новий, політично свідомий, активний і жертовний тип українця-громадянина і сам був його ідеальним уособленням: служити не особам, не партіям, а Україні, не урядам, а українській незалежній державі, боротися не за мандати і посади, а за Ідею – за свободу і незалежність нації.
Найвище досягнення, найголовніший спадок Полковника та його найбільший дар своєму і наступним поколінням борців за Україну – національний революційний орден: Організація Українських Націоналістів (ОУН). Організаційний геній Полковника Євгена Коновальця багатоаспектний і виявився в багатьох здобутках. Ось лише деякі з них. На відміну від інших визначних діячів українських визвольних змагань 1917-1920 років, він – воїн і командир, на якого орієнтувалися тисячі його колишніх підлеглих і побратимів, – першим збагнув революційний дух, націозахисну суть і державотворчий смисл українського націоналізму. Є. Коновалець першим зрозумів, що окупаційній політичній системі можна ефективно протиставити тільки іншу, власну, національну ідейно-політичну систему. УВО та ОУН створювали не «під когось», не як лідерські об’єднання, а саме як ядро ідейно-політичної системи поневоленого, але нескореного народу. ОУН – це, передусім, революційна, конструктивна, ідеологічна, національно-державотворча, а не тільки як визвольно-політична організація. Провідник геніально розв’язав проблему формування ідеології ОУН і проблему консолідації тодішніх націоналістичних сил, задавши визначальні критерії-параметри свідомості та діяльності націоналіста: націоналістична ідейність, революційність, державність, соборність, самостійність. ОУН була створена, як ефективна систему людинотворення і націотворення, здатна до регенерації і саморозвитку навіть за умов безпощадних переслідувань і постійних кадрових жертв.
Творімо регулярну українську національну армію
Є. Коновалець збагнув суть творчості Миколи Міхновського та Дмитра Донцова: не навчати націоналізму, як якоїсь політичної науки, а передусім – пробудити в українцеві українця. Решту зробить ідея, самоосвіта, життєвий досвід, а головне – участь у боротьбі за державність нації.
В епоху європейського вождизму він не концентрував влади для себе, а щедро ділився повноваженнями з іншими, тому творив з людей не свої спрощені копії, а свідомих і відданих справі соратників та побратимів. Полковник мав багато бойових друзів і був авторитетним для людей зрілих, тому міг опиратися саме на них, але зробив головну настанову на революційну молодь, чим надав максимального динамізму національно-визвольному рухові. Він створив ОУН, як ідейно-політичний орден, і тільки такою ця організація була, є і буде необхідною українській нації, організацію, яка не лише вибрала концепцію опори на власні сили, але випрацювала досконалу методику творення власної національної держави. Євген Коновалець шукав підтримки на всіх континентах, у різних країнах і політичних середовищах, але при цьому ніколи не торгував ідеями і програмовими засадами ОУН, суверенітетом чи інтересами України, ніколи не використовував цю підтримку для власного політичного самоутвердження чи вигоди, а завжди і виключно – для забезпечення діяльності організації та розгортання українського національно-визвольного руху.
Велика мудрість, велич духу і провідницька передбачливість
Євген Коновалець зробив українську національну ідею пріоритетним, фундаментальним і неодмінним фактором української політики, якому немає і не може бути заміни або альтернативи, і змусив виступати під гаслами національної державності інші, часто дуже далекі від націоналізму українські організації.
Провідник започаткував через ОУН якісно нову, не оборонно-ситуативну, а наступально-творчу політику, яка породила цілу плеяду видатних політичних діячів і зробила мільйони українців активними учасниками політичного життя і реальними творцями історії України.
Вождь Української національної революції ніколи не ставив перед людьми куцих і ницих «посильних» цілей, а тільки найвищі, національно значимі, тому творив не політичних карликів, а велетів духу – людей високої Ідеї і героїчного чину в ім’я нації. Він і досі виступає знаковою фігурою, за ставленням до якої визначаємо своїх і чужих та міру націона-лізму як в окремих людях, так і в цілих об’єднаннях. Такі, як полковник Євген Коновалець, з життя ідуть не в небуття, а в безсмертя, а їх розсіяні по землі могили стають для кожного нового українського покоління незрадливими орієнтирами на шляху в майбутнє і непоборними бастіонами українського національного духу. Тому Провідник Коновалець – не тільки святий образ у нашому історичному іконостасі. Він був, є і завжди буде надійним соратником і духовним провідником для всіх поколінь борців за Українську Самостійну Соборну Державу, символом нашої сили, слави і боротьби.
Слава Україні! Героям Слава!
Підготував Олег КОЖУШКО,голова депутатської фракції «Батьківщина» в Сокальській районній раді.