Home / Згадаємо, як це було / Батьківщині вірний до загину

Батьківщині вірний до загину

З добродієм Іваном Сичем (на знімку) познайомилася ще на початку дев’яностих і дякую за це долі. Вперше наше спілкування з ним, та й іншими поважними політв`язнями відбулося в салоні автобуса, який у день Покрови, коли відзначали річницю створення УПА, возив колишніх вояків УПА їх бойовими дорогами на теренах Сокальщини та Львівщини. Пригадую, як зачаровано, вперше слухала повстанські пісні, які так свобідно, без перестороги співали сивочолі "хлопці" бандерівці. Їх тоді ще було значно більше, аніж нині. Дивувалася любові, яка заполонила серце Петра Хруща, не дивлячись на те, що в катівнях не раз його намагалися зламати, принизити, озлобити, очерствити. Не вдалося. А його поетичні строфи випромінювали любов до матері, побратимів, коханої, України. Як і не вдалося страшними тортурами зломити волелюбний правдивий “дух одвічної стихії” Івана Сича. Його запал, твердість, правдивість і любов до України не вдалося викорінити катюгам. А от він мене багато чому навчив, розповідаючи історію України, яку вивчав з підручників правдивих істориків, а також свого життя. Не боячись нікого і нічого, розказував історію повстанського руху, згадував своїх знаних і незнаних побратимів, які полягли за Україну. І розповідав не лише мені.

Приходив у сокальські школи, просив у директорів дозволу виступити перед учнями. Їхав у Великі Мости, там звертався до прикордонників.

Робив це не задля слави, а задля справи загальноукраїнської. Бо навіть у свої вісімдесят вісім журиться не за власні хвороби, а про долю України. Саме через те публікував спогади у часописі "Голос знад Бугу", а згодом практично за власний кошт видав книжку "Трагічне і правдиве".

І цього разу завітав у редакцію, бо душа його болить за Україну.  Хотів передати звернення до українського жіноцтва. Пригадав собі, які то відважні були на полі бою санітарки. Або ж зв`язкові, долаючи чималу відстань, серед темної ночі несли грипси, вони теж боялися, але мали посвяту перед Україною.

Іван Сич став членом юнацької ОУН у п`ятнадцять літ і відразу чесно працював задля загальної справи. Його із завданням посилали в Грубешів, Угнів, Белз, Угринів, Старгород, Хоробрів, Конотопи. Не раз по двітри ночі не спав, бо копав разом з іншими хлопцями лікарняні бункери в РаваРуському чи Любачівському лісах. І ніхто з них не казав, що не піде. "То йшлося із задоволенням не на життя, а на смерть, аби здобути волю Україні”, згадує пан Іван. В батьків він був одинаком, але ніхто його не відговорював не йти в організацію, його ніхто не питав, де він ходить по ночах, але всі розуміли. Напевно мамина молитва і батькове мовчазне благословення допомогли вижити Іванові у цьому вирі боротьби.

Коли у 1944 році прийшли на наші землі совєти, то Івана Сича разом з іншими 16 хлопцями перекинули із самооборони до сотні "Романа". "Я ще тоді клопоти мав зі сотенним, продовжує згадувати Іван Сич,  він всіх питав, у кого вдома які умови, чи маємо можливість кинути родину і йти в ліси. А в мене якраз півтора місяці тому народився старший син. Сотенний наказав мені повернутися додому. Я вперся, що не піду, той пригрозив мені військовим трибуналом, а я йому кажу, то розстріляйте мене, бо інакше я всеодно піду з вами. І таких молодих відважних було сотнітисяч. Гинули одні, а інші йшли. Тепер так нема. Молодь сидить в барах. Навіть, якщо бачить якесь віче, то переважна більшість не зупиниться, щоб послухати, а байдуже минає. Але то ми самі винні. Бо за двадцять років не виховали справжніх українців. Знаєте, у в`язниці я пережив великі тортури, але вижив, бо мав надію. А тепер, як подивлюся, що робиться в Україні, то звертаюся до Господа: Боже, чого Ти повернув мені життя там, у катівнях, краще б я сконав, аби не бачити, як нині знущаються з українців і запродують нашу державу". Так сказав колишній вояка УПА, політв’язень Іван Сич у хвилю жалю, бо не такою хотів би бачити Україну, за яку боровся, але вже згодом розмірковував над тим, аби українське жіноцтво активніше брало участь у громадському і політичному житті, розбудові України. Бо він борець, навіть, коли посивіли скроні і здоров`я вже не те. Бореться правдивим словом. І до скону залишиться українським націоналістом, вояком УПА, для якого "Україна – понад усе!".

Оксана ПРОЦЬ.

 

Фото автора.             

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На Сокальщині вшанували Героїв Небесної Сотні

20 лютого, з нагоди Дня Героїв ...