Home / Згадаємо, як це було / До створення УПА

До створення УПА

Час нестримно відраховує роки в трагічному літописі України. Відходять у вічність люди, а з ними їхні спогади минулого. Думки наші теж помирають, як і все на цьому білому світі, але ми спроможні упіймати та закарбувати їх на папері та у вічності… Для нащадків… Гострішає біль та зорі сумнішають, коли згадуєш, скільки лихоліть пережив український люд в часи поневолення. Але в серці десь там глибокоглибоко пробивається надія, що Україна таки позбудеться мороку минулих лихоліть та зі здоровим глуздом погляне на власну історію та своїх Героїв.
Після стількох років політичних репресій та ув’язнення не про таку незалежну Україну вони мріяли. Можливо про таку, якою її бачив Василь Кук та його соратники. З 1947 року він був заступником Романа Шухевича, головнокомандувача УПА, на всіх його посадах, а після його загибелі Василя Кука обрали Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Ґенерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Створена 1944 року, вона виконувала роль єдиного керівного органу воюючої України, що ухвалював всі стратегічні та тактичні рішення щодо повстанської боротьби, присвоєння військових звань та нагород воякам УПА. Мені пощастило 1999ого стати учасником вишколу провідниківлідерів української молоді, що проводився в рамках святкування відзначення 55річчя УГВР у Сприні Самбірського району. Кожен, хто ще тоді побував на вишколі, зміг особисто поспілкуватися з Василем Куком, послухати курс історії УПА та ще раз переконатись – за жодних обставин нікому не вдавалося і не вдасться понівечити національну пам’ять та знищити дух українського націоналіста, вишколений в лавах ОУНУПА.

Але у кожного правда своя: нічого не змінилося і не зміниться у ставленні до історичних постатей впродовж багатьох років. Ті, хто вважав Шухевича та Бандеру Героями України, звичайно, за жодних обставин не змінять своїх думок. Ті, хто вважав їх злочинцями, теж стоятимуть як стіна. Розраховувати на примирення в цій ідеологічній прірві годі. Можна лишень уявити ту гіркоту втраченої надії, що іі відчувають сьогодні ветерани УПА, рахуючи свою мізерну пенсію та згадуючи поламане життя й загиблих друзів. «Ну, нема на то ради», – кажуть галичани. Невідомо, хто став автором цього крилатого вислову, але мені розповідали байку про одного чоловіка, завербованого у Компартію в часи приєднання Галичини до складу Радянської України. Бідний львівський посадовець мусив якось закінчити свою хвалебну аріюпромову на честь такої «видатної події». «Ну, нема на то ради!» виголосив він з великим жалем і зітханням. Кажуть, остання фраза посадовцю коштувала життя, бо його потім (додались інші ідеї) звинуватили у націоналістичних нахилах, зрештою, як і багатьох інших людей Галичини. Якби там не було, а правда про ОУНУПА все одно проторує собі шлях. Степан Бандера для кожного галичанина, в першу чергу, є ЛИЦАРЕМ. Коли вся Європа 1941 року схилилась перед Гітлером, тільки Бандера насмілився сказати йому: «Ні!». Від нього вимагали зречення акта проголошення Незалежності Української Держави, але провідник ОУН волів радше вмерти в німецькому концтаборі, ніж зрадити національним інтересам України. Організація українських націоналістів на той час не провадила військові справи, але готувала ось таких незламних провідників, вважаючи, що свободу треба виборювати не тільки за допомогою зброї, а й за сприяння дипломатії. От чому восени 1942 року саме зусиллями ОУН в боротьбі за українську державність було створено Українську Повстанську Армію. Її історичну місію для українського народу свого часу високо оцінив французький генерал Шарль де Голль: «Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію!».

Вражає інший факт – істерія росіян на «геройство» Бандери. Вони ж мають свого власного «героя» Власова, радянського зрадника, якого синод РПЦ за кордоном визнав героєм – борцем проти комуністичного режиму. У роки Другої світової війни з кола радянських військовополонених ним було створено Російську визвольну армію, що була налаштована проти СРСР. Головну мету російського народу Власов вбачав у боротьбі з більшовиками, а на Німеччину покладав великі надії реалізувати ці плани. Для радянської влади ця зрада генерала стала важким ударом. З того часу суперечки з приводу імені Власова не вщухають. До речі, на одному з плакатів із постаттю Власова красується гасло –«С Власовым за свободную и счастливую Россию!». Мимоволі з’являється посмішка, коли дивишся на плакат українських повстанців. В них почуття гумору було вкрай виражене на усіх агітаційних листівках: «Не за Сталіна, ні за Суворова, ні за Гітлера, на розум хворого! За Україну, за безмежную, ні від Йоськи, ні від Фріца незалежную!». На іншому малюнку (1945 рік), заголовній карикатурі гумористичного журналу УПА «Український перець», повстанці демонструють свої оголені принади на знак зневаги Сталіну, як ті шотландці англійцям у фільмі «Хоробре серце», пригадуєте?. А зверху іронічний підпис: «Сіють, перчають та ворогів зривають УКРАЇНСЬКІ ПОВСТАНЦІ».
Ось так, жартами, карикатурами на тогочасний лад, і піднімали собі дух українські вояки, але попри це – дисципліна у повстанців була неабияка. Думаю, сучасні пластуни (бо такою теж колись була і навіть мала своє псевдо «Ласка») можуть уявити життя партизан, бо воно чимось і справді нагадувало пластунське. Майже в кожній українській школі ще до війни були гуртки пластунів. Тодішній Пласт виховував молодь в дусі патріотизму та націоналізму – щоденної праці в утвердженні української державності та самосвідомості, що аж ніяк не влаштовувало окупантів. От чому поляки 1930 року в Галичині заборонили «Пласт», а його функції перебрала на себе Організація українських націоналістів. Справжніх дієвих українців, що становили ідеологічний стрижень країни і яких вважали націоналістами, боялись усі без винятку – як «совєти», так і Польща з Німеччиною. Пластуни не стали виключенням, бо «Пласт» не тільки виховував дітей у націоналістичному дусі, а й готував молодь до таборового, мандрівного життя. Для юнацтва проводили своєрідні навчальні вишколи, де вони отримували військову підготовку, ідейне спрямування та загартування. Напевно тому пластунам дуже добре знайоме життя повстанців.

З ранковою зіркою в 6 год. 30 хв. розпочинався повстанський день (взимку – на годину пізніше). Ранкова руханка та вмивання у водоймах допомагали остаточно прокинутись, а потім обов’язкове прибирання спальних місць. Опісля підстаршина скликав відділ, і повстанці ставали у трилаву для ранкової молитви (щось на кшталт ранкової «лінійки» у школярів). Далі – перекличка, сніданок та виконання службових обов’язків. Завершувався робочий день о 18.00 год., а тих кілька вільних годин до сну кожен повстанець мав на відпочинок або особисті справи. О 21.00 год. відбувалась вечірня молитва, а за годину усі повстанці лягали спати, окрім вартових. У вихідні дні робочий день скорочували до обіду. Однострою, зовнішньому вигляду та спорядженню вояки теж приділяли неабияку увагу. Одяг мав бути чистим та в доброму стані, а самі повстанці – доглянутими, підстриженими та поголеними. Що вже казати про зброю, за нею стежили особливо ретельно! За неналежне відношення до обмундирування повстанця могли покарати додатковим вантажем у наплічнику, багаторазовим виконанням наказів впоряду, а при повторенні порушень – розстрілом. Не позаздриш… Але того вимагав суворий військовий час, велика національна ідея, зрада якій лягала великим соромом на весь рід. Дисциплінованих та хоробрих повстанців преміювали кількаденною чи кількагодинною відпусткою, щоб провідати рідних або друзів неподалік. Документ про відпустку містив ім’я повстанця (псевдо), посаду, місце відпуску та час. До речі, закоханих в повстанських колах теж не бракувало! Воякам дозволяли одружуватись, і на це командир відділу давав окремий дозвіл. Вінчання проходило в колі найближчих друзів наречених і не ставило за ціль помпезно відсвяткувати. Не кожен партизанський загін в лісі міг дозволити собі таку розкіш – гучне весілля із танцями та піснями. Але бували і такі забави. Після шлюбної церемонії нареченим видавався акт вінчання, в якому було зазначено день вінчання та зашифровані імена обвінчаних. Вони підписувались під текстом присяги і офіційно вважались одруженими.
Як і в пластунів, у кожного повстанського відділу завжди поособливому святкувався день приведення стрільців до Присяги Вояка УПА. Діяла спеціально розроблена інструкція з регламентом порядку проведення урочистостей. В присутності командування представників Головного військового штабу (ГВШ) та крайового проводу ОУН повстанці виголошували клятву, затверджену УГВР і введену наказом ГВШ ч. 7, з 19. VII. 1944:

«Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю ycix Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського: Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України. Буду мужнім, відважним і хоробрим y бою та нещадним до ворогів землі української. Буду чесним, дисциплінованим і революційнопильним воїном. Буду виконувати вci накази зверхників. Суворо зберігатиму військову і державну таємницю. Буду гідним побратимом y бою та в бойовому життю всім своїм товаришам пo зброї. Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу».

Подібну присягу сьогодні виголошують українські пластуни: «Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі щоб: бути вірним Богові й Україні, помагати іншим, жити за пластовим законом і слухатись пластового проводу». У цій присязі містяться всі пластові зобов’язання, зібрані у трьох пунктах. Це так звані «Три головні Обов’язки пластуна», три дороговкази, що вишколювали молоде покоління в часи воєнних лихоліть. Саме пластовий рух готував тогочасну молодь до лісового партизанського життя. І треба віддати належне – багато хто з провідників та активних членів ОУН та УПА ще в юнацькі роки отримав добрий вишкіл «Пластом», зокрема генералхорунжий УПА Роман Шухевич та провідник ОУН(б) Степан Бандера, про що він згадує в своїх дитячих спогадах:

«До Пласту я належав від 3ої гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5му пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після матури

– в 2му курені старших пластунів «Загін Червона Калина», аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р. До моїх спортових занять належали біги, плавання, лещетарство, кошиківка і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алькоголю».

Думаю, це гідний приклад для сьогоднішніх пластунів, бо моральне виховання в Українській Повстанській Армії було понад усе. «Бог та Україна» – ці одвічні істини лягли в основу ідейної платформи і «Пласту», і ОУНУПА. Дай, Боже, і нам сьогодні сили та терпіння усвідомити цю мудрість, залишену у спадок ГЕРОЯМИ УКРАЇНИ! Аби ми почувались у своїй державі розумними, фізично здоровими, патріотичними та просто полюдськи щасливими. Правий таки був Іван Франко, коли писав: «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала. Я ж гавкаю раз в раз, щоби вона не спала…». Прийшов час нарешті остаточно збудити свою приспану національну свідомість та зректись національного нігілізму, простіше кажучи – байдужості до власних проблем. Бо хто ж, як не ми самі повинні уславити нашу рідну неньку повстанським гаслом «СЛАВА УКРАЇНІ» не словом, а ділом! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Ірина СЛАВЧАНИК.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

В Червонограді відбулася зустріч із багаторічним політв’язнем совєцьких тюрем Ольгою Ільків

30 жовтня в актовому залі храму ...