Нині слово ПОВСТАНЕЦЬ все більше і більше викликає в молодого покоління гордість за своїх батьків, дідів і прадідів, за їхні героїчні подвиги в ім’я самостійної України. Поступово відроджується історична пам’ять – пошана до своїх героїв, видатних діячів, до тих хто своєю кров’ю і життям виборював нам свободу. Бо тільки та нація, яка зберігає і шанує свою історичну пам’ять здатна вистояти у найсуворіших випробуваннях і будувати свою національну державу. Ось чому завойовники завжди намагаються, в першу чергу, викорінити в завойованого народу його історичну пам’ять. Тому потрібно вчасно відслідковувати про історію та полтічине життя минулого.
Тож і комуномосковська ідеологія всіма засобами намагалася стерти зі свідомості українців національну пам’ять. Та прийшов час – імперія розпалась. Перед нинішнім поколінням розкрилась велика історична Правда нашого народу. Але вона ще розкидана по всіх куточках нашої землі. І її треба збирати, вивчати і передавати в майбутнє – це наша ще не вивчена історія, ще не закарбована в нашій свідомості історична пам’ять.
І ось перед нами одна зі сторінок нашої історії – трагедії і героїчної боротьби нашого народу за своє визволення – це колишнє село Іваньки, а нині тільки місцевість з одноіменною назвою, яка належить до Сокальщини і лежить на самій межі Сокальського і Жовківського районів (колишня Равщина), нині – це угіддя РаваРуського лісового господарства.
Село Іваньки – це символ трагізму і жертовності українського народу, але це і героїчне протистояння загарбнику. Тоді, в літні місяці 1944го сталінська воєнна машина, борючись з УПА, нищила, палила галицькі села, вбивала мирних жителів, не оминаючи і дітей колискового віку. Так в цю пору палали Синьковичі, Пирятин, Купичволя, Зубейки, Бродюки. Тоді ж смертоносний вогонь знищив і Іваньки. Це сталося 28 серпня 1944 року.
Страшні картини того пекельного видовища, що незагоєним болем вкарбувались в дитячу пам’ять, і донині тривожать душу, не даючи про себе забути.
Але Іваньківська земля – це яскрава сторінка і героїчної повстанської боротьби. Тут, від початків створення УПА, завжди, у меншій чи більшій кількості, перебували її відділи, набувши особливої активності у 1944 році, коли в північній частині Львівщини організаційно викристалізувалася бойова одиниця – Воєнна округа (ВО) «БУГ» і її військовий штаб (ВШВО), де шефом штабу став угнівчанин Мирослав Онишкевич, а командиром округи – Василь Левкович. Ця воєнна округа, як самостійна одиниця, мала в своєму складі всі структури, необхідні для бойових дій і забезпечення своєї життєдіяльності. І саме окремі бойові одиниці цієї округи весь час перебували в Іваньках чи в навколишній місцевості, як часто згадується в документах – в карівському лісі. Так, в половині червня цього ж року сюди прийшли з Радехівщини дві чоти під командуванням чотових Коваленка і Гонти. На той час тут уже перебував відділ командира Недолі, що прийшов з польських теренів, і вищезгадані чоти влились у структуру цього відділу, який реорганізувався в три чоти, де чотовими були Бородач з с. Яструбичі, Сагайда з с. Корчин і третій – Коваленко. Звідси відділ періодично переходив в інші села – Салаші (нині Діброва), Хлівчани, де мали кілька боїв з німцями і більшовиками, а також під с. Монастирок (нині Жовківський рн), де командир Недоля передав свою сотню командирові Беркуту, бойові дії якого зосереджувались переважно біля Іваньків (в джерелах часто іменується як в карівському лісі). Окрім сотні Беркута тут дислокувались сотні Перемоги, Куліша Недолугого і, епізодично, інші, що творили курінь під командою курінного Євшана (Ем). Також у травні тут відбував перевишкіл, після кількох боїв з польською партизанкою, відділ «Перебийніс» на чолі з командиром Лисом. За розповідями старших односельчан, в Іваньках в ці часи перебували і дві сотні, що прибули з Волині.
Дислокація куреня охоплювала як с. Іваньки, так і навколишній ліс. Якась частина розселилась по хатах, а іваньківська лісничівка служила, очевидно, і командним осередком, і спільною харчевнею. Пригадую, для нас хлопчаків, які вже на той час подитячому орієнтувались у всякій зброї, бо і забавкою була переважно небоєздатна зброя, незвичну зацікавленість викликала похідна кухня на колесах, яка певний час стояла на дідовому подвір’ї, і де іваньківчанки брали участь у приготуванні страв. Тож нас, малюків, також не обділяли тими повстанськими кашами, через які ми вже також прилучали себе до повстанців.
І от, саме в цю пору, в кінці серпня, відбувся біля Іваньків один з найбільших боїв УПА з більшовицькими загарбниками. А було це так. Велике більшовицьке угрупування у кількості 10000 солдат, шукаючи повстанські загони, рушило зі східної сторони (від Салашів) в напрямку Іваньків, водночас обстрілюючи ліс з північної і південної сторін (від Карева і Гійча) з важкої артилерії. Згадують старожили, що зі сторони Карева, з «Лисої Гори», ліс обстрілювали також з «Катюш». На той час повстанські загони, щоб не відкривати бою в селі, вийшли із нього в напрямку «Перехрестя» і ріки Болотня, зайнявши там оборонну позицію. Поспіхом покинули його і селяни, а більшовицькі загони, ввійшовши в село, спалили його. Через день після спалення села, почався наступ на повстанські позиції. Курінь зайняв 4кілометрову лінію оборони. Командир Ем особисто обходив усі бойові точки, підіймаючи у стрільців бойовий дух. Бій почався зранку. А перший наступ – саме в напрямку, де дислокувалась чота Коваленка. Вона успішно відбила наступ. Згодом почався бій по всій лінії оборони, де були розміщені сотні Беркута, Перемоги і Куліша. І так протягом дня наступ повторювався десять разів, і всі десять було відбито. Десятий був під самий вечір. Повстанці його сподівались, і успішно відбивши, вночі, непомітно відійшли зі своїх позицій, подавшись (Перемога і Куліш) у східну сторону, а Беркут – на північ, за р. Солокію. Наступного дня більшовики, не маючи інформації про рух повстанських загонів, знову почали обстріл вже порожніх позицій з протилежних вищезгаданих сторін, частково стріляючи по своїх, але повстанські загони були вже далеко. Архівні джерела стверджують, що у тому бою загинуло близько 500 більшовицьких солдатів. Наші втрати – 14 убитих, 4 тяжко і 7 легко поранених. Серед інших загинули «Сокіл» і «Зірка» з с. Забіря. Вбиті похоронені в Іваньківській братській могилі, серед них – Григорій Ванько і Микола Боднарчук з с. Карів, Федір Курило з с. Остобіж (нині Острівок).
На той час більшість із нас, мирних іваньківчан, волею щасливої долі, втікаючи під градом куль, опинились за лінією основної битви, пролежавши в багні (матері з дітьми) три тяжких доби, рятуючись від смерті. Отака моя ІВАНЬКІВСЬКА ЗЕМЛЯ.
Роздумуючи над цією бойовою операцією, над причиною такої великої кількості вбитих з більшовицької сторони (розказують старожили, що їх вивозили машинами) і такої малої зі сторони нашої, повстанської, знаходиш собі відповідь. Найперше це те, що наші повстанці, займаючи оборонну позицію, були надійно захищені рідною землею; більшовики, наступаючи і не орієнтуючись в лісовій ситуації, завжди вимушені були бути на виду, під прямим обстрілом. А додати ще їхні артилерійські обстріли, що часто падали на них же. А що означає 10 наступів упродовж одного дня? Очевидно, це були не наступи і відступи, а просто після однієї партії загиблих ворог, не рахуючись зі своєю живою силою, кидав іншу свою партію солдат на погибель. Історія Другої Світової війни має безліч фактів, де більшовицький режим не зважав на життя своїх солдат – кидав навіть беззбройних на вогонь противника.
Дуже мало залишилося свідків цих кривавих і героїчних подій, але їх мусить знати кожне наступне молоде покоління, цілувати той клаптик землі, який поливали кров’ю наші батьки, борючись за свою свободу. Знати і наповнюватись духом тих великих месників – духом єдності і готовності захищати свою землю.
Тож єднаймося! Бо тільки так ми зможемо стати міцним народом, розвиваючи власну економіку, свою національну культуру і релігію. І хай наша історична пам’ять, пам’ять Іваньків, минулих наших трагедій і перемог глибоко проникне у наші серця, пробуджуючи у нас високі почуття патріотизму – любові до свого народу, своєї землі, держави і відповідальності за неї перед світом і Богом.
16 вересня ц. р. о 13,00 год., в селі Іваньки, на місці колишніх боїв, відбудеться Свято повстанської слави. В програмі: Богослужіння біля каплиці і братської могили воїнів УПА, посвята новозбудованої зони відпочинку і концерт повстанських пісень за участю хорових колективів, а також інші культурні заходи.
Запрошуємо всіх бажаючих взяти участь своєю піснею чи словом!
Вшануймо пам’ять героїв присутністю на святі!
Степан ІВАСЕЙКО, житель колишнього села Іваньки, очевидець тих подій.