Home / Згадаємо, як це було / Ні труни, ні хрестів і не тризни

Ні труни, ні хрестів і не тризни

Ні труни, ні хрестів і не тризни не мали у цвітінні юності юнаки і дівчата, у порі зрілості мужчини і жінки, на схилі літ старенькі і на зорі – немовлята. Вони вмерли страшною смертю – голодною, коли поля колосилися дорідним зерном, а комори були повні наїдків та напитків. Та більшовицькі сатрапи забрали все до крихти. Не пожаліли нікого. Та чи колись вони жаліли український народ? Ніколи. Хіба що нищили. І про це не маємо права мовчати. Про геноцид над українським народом маємо кричати на весь голос. Бо ж мільйони цвіту українського полягло, нічого нікому невинного цвіту. Лише за те, що були УКРАЇНЦЯМИ, їх зморили голодом і кинули у ями, гірше, аніж тварин… Тому пам`ятаймо тих Парасок і Онисьок, Корніїв і Микит… Молімося за їхні душі…

Саме з цього приводу жалобна процесія з державними прапорами в обрамленні чорних стрічок, вінками, колосками пшениці, з хоругвами йшла на віче на площу Січових стрільців. В колоні – священики о. Ярослав Кащук та о. Володимир Жарський, пластуни, політв`язні, учні шкіл, представники влади та державних установ, жителі міста. А попереду йшла зі снопом дозрілого колосся Україна, – покрита чорною плахтою її голова. Вона у жалобі – за мільйонами зморених голодом українців. На площі горять лампадки, свічі нашої пам`яті, і б`є тривожно дзвін. Вела жалобне віче вчителька Жвирківської ЗШ I-III ст. Галина Зджанська. Священики змовили молитву за душі убієнних. До присутніх звернувся митрофорний протоієрей о. Ярослав Кащук:

– Ми щороку під час таких заходів задумуємося, чому на нашій родючій українській землі люди вмирали голодною смертю? Ми нині не хочемо помсти тим, хто заподіяв це зло, та й їх вже нема серед живих. Ми хочемо, щоб з душ нашого люду викорінити зло комуністичної системи і зло фашизму. Бо то є дві сестри. Не маємо права бути байдужими до зла. Та навіть нині ми байдужі і черстві. І незалежно, чи це священнослужитель: католик, греко-католик, православний, чи то громадянин, чи учень мали би прийти і вшанувати невинно убієнних жертв голодомору 1932-33-их років. Схилімо голови перед мільйонами жертв.

Голова Сокальської РДА Наталія Карташова зазначила:

– Сьогодні ми зібралися, щоб увіковічнити пам`ять невинно убієнних жертв голодомору. Вісімдесят років тому на Україні панувала смерть. Смерть не від війни, не від засухи, не від потопу… Живі не встигали хоронити мертвих. Ім`я смерті був голод, штучно створений більшовицьким режимом. Голодом хотіли знищити все живе. Сьогодні кожен з нас повинен винести уроки.

До громади звернувся голова районної ради Ігор Дацюк:

– В останні роки ми часто повторюємо відому сентенцію: «хто не знає свого минулого, той не має майбутнього». На помилках вчаться і роблять правильні висновки. У двадцятому столітті жертви українців були найбільшими у світі. На жаль, донині є люди, які сумніваються, що голодомор – це є геноцид української нації. І центральна влада голодомор 33-34 років не називає геноцидом. Дуже сумно, що українська нація не є єдина, і що центральна влада зраджує наші національні інтереси: щоб українці жили в достатку, добрі, мирі. І рішення про непідписання Угоди з Євросоюзом збурило українців. Сьогодні, власне такий день, щоб задуматися над уроками історії, не повторювати помилок, вшанувати загиблих, бути єдиними, іти твердо вперед.

Міський голова Сокаля Богдан Зарічний теж висловив свою думку стосовно сумної дати, яку українці вшановували цього дня.

Молитву за всіх убієнних голодомором промовила учениця Сокальської СШ №3 I-III ст. Марта Ложовська в образі України у жалобі. Присутні на віче-реквіємі запалювали лампадки і ставили на площі за душі українців, яких зморили голодом, забравши життя. А потім сумно зазвучав дзвін, і всі поринули у хвилину мовчання, думаючи про тих людей, які не народилися, недолюбили, недожили…

Сутеніло. Діти сокальських шкіл стояли обабіч центральних вулиць, якими проходила жалобна процесія, тримаючи у руках лампадки, які палахкотіли, які горіли як наша пам`ять, що пробилася через мури байдужості, заборон, крізь літа. Процесія прямувала до колишньої катівні НКВС, щоб пом`янути жертв політичних репресій. Там слово мав священик о. Володимир Жарський, який разом з о. Ярославом Кащуком відправили панахиду. Від районної Спілки політв`язнів виступив Михайло Куцяба. Вірш прочитала поетеса, член національної Спілки письменників України Любов Бенедишин. До присутніх також звернулася сокальчанка Ганна Морда. До підніжжя пам`ятної дошки поставили вінки і запалили лампадки. Тож нехай пам`ять про невинно убієнних згуртує нас, живих.

Оксана ПРОЦЬ.

Фото автора.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

В Червонограді відбулася зустріч із багаторічним політв’язнем совєцьких тюрем Ольгою Ільків

30 жовтня в актовому залі храму ...