Home / Згадаємо, як це було / Спогади про Бродівську трагедію

Спогади про Бродівську трагедію

18 липня 1943 року Сокальська залізнична станція була переповнена молоддю, рідними, котрі проводжали першу групу добровольців на військовий вишкіл до стрілецької дивізії "Галичина". Тут можна було побачити все: суворі обличчя батьків, гордих за своїх синів, засмучених подруг юності, у декого сльози на очах, у хлопців   вишиті хусточки, які їм дарували на згадку.

…Стукотіли колеса вагонів, тривожно бились молоді серця: яка доля чекає нас? І ось доїхали ми до військового містечка Нойгамер. Там нас чекало суворе військове життя, недружні відносини німецьких старшин, які відчували зневагу новобранців  освічених, духовно і морально стійких, з жадобою освоїти ази військової справи. Це був цвіт України:  студенти, гімназисти, свідома селянська молодь. Всього до дивізії зголосилось 80 тисяч добровольців, але ставка Гітлера дозволила тільки 12 тисяч.

Згодом відбулась присяга на вірність Батьківщині, на боротьбу з комуністичною тиранією, а після неї вручили зброю. Мені випало проходити старшинський вишкіл легкої артилерії у м. Мюнхені. Після закінчення повернулися в Нойгамер, Гайделягер, де вже продовжували вишкіл.
Взірцем духовного, патріотичного гарту були старшини Галицької Армії в час визвольних змагань 19171918рр. Безпосередні зв’язки з Батьківщиною мали через пресу, відвідини рідних, знайомих, художніх колективів. Раділи з повідомлення про створення Визвольної Ради, яку очолив Кирило Осьмак, а Секретарем Ради був генерал Роман Шухевич”Чупринка”.

Певні застереження мав Степан Бандера щодо створення дивізії "Галичина", який закликав іти  до лав УПА. Натомість генерал Шухевич направляв кращих вояків на старшинські вишколи. Усвідомлення прийшло після поразки дивізії під Бродами, де дивізійники таємно від німців ділились зброєю, а після виходу з оточення частина дивізійників поповнила лави УПА. Не здійснилась мрія німецьких фашистів на чудесну зброю "вундервафе", що мала знищити їхніх ворогів.

28 червня німецьке командування перекидало частинами стрілецьку дивізію на фронт. Вирушали хлопці з страхом, бо не знали куди йдуть. Врешті хтось сказав, що ідемо на схід.

Побачили Брідщину. Перше бойове хрещення одержали на залізничній станції Ожидів  при розвантаженні ешелону на нас налетіла московська авіація. Перша маленька перемога  зенітники прямо з платформи вагонів вели бій з червоними авіаторами. Перша жертва  впав стрілець Караван із Сокаля. Стрілецький похорон, салют, тужлива пісня "Як ви вмирали, вам дзвони не грали, ніхто не заплакав за вами…".

Піхотинці рили окопи протяжністю 30 км. як запасну фронтову лінію. Ми були здивовані, коли на третій день, 12 листопада, німці залишили оборонну лінію. При відході грабували місцеве населення, забирали тяглову кінську силу в дивізійниківартирелистів, дійшло навіть до кривавих сутичок з вермахівськими мародерами. 

Ситуація стала відома командуванню Червоної армії, з повітря посипались розкидані авіацією прокламації, датовані 9 серпня •1943 р. ЦК КП/б/У, Президія Верховної Ради народних комісарів звернулась до українського народу з закликом "Настав час визволення України, час рішучих збройних дій! Ми закликаємо до боротьби всіх, кому дорога воля і державна незалежність України, хто любить рідну землю, хто хоче щастя і вільного життя для себе і своїх дітей. Виходь на вирішальний бій, народе України!”.

А вже через три дні ми побачили лицемірство московської пропаганди… Дивізія витримала перший ворожий удар. Більшовицьке командування підтягнуло додаткові резервні сили які вдесятеро перевищували сили дивізії. Горіла земля, рвались артилерійські снаряди, які скидала ворожа авіація з повітря.

Завдання більшовицької верхівки  знищити дивізію "Галичина". Люту ненависть вихованців КПРС, комсомолу ми побачили, коли після бою на колону поранених на мобілізованих возах місцевого населення під прапором міжнародного Червоного хреста і Півмісяця наїхав більшовицький танк, який душив ранених, коней  це була жахлива картина.

Лежать мертвим сном сини України, в чужих мундирах (німецьких, радянських) з українським серцем. Вони стали на захист своїх родин, за волю України. Одні обдурені більшовицькою пропагандою, геройство яких присвоїла собі комуністична верхівка, а на знак вдячності мають мізерну пенсію, а тих, хто добивався справедливості, чекало заслання, смертна кара. Доля інших, які поклали свої голови за волю України в лавах піхотної дивізії, яка входила в частини СС, УПА на совісті "вождів", за ними слова правди тих жорстоких часів.

Далі дивізія продовжувала боротьбу з більшовицькими загонами, десантниками на Балканах, на території Австрії вже як складова частина української армії. Генералхорунжий М. Шандрук, командуючий польським артилерійським корпусом у війні проти німецької навали та радянського вторгнення на територію Польщі, нав’язав контакти з англійським командуванням, а згодом здав армію і вона опинилася в полоні. 

В неволі старанням грекокатолицьких ієрархівєпископів Сліпого, Бучка закінчили вищу освіту.

В Росії вже починають канонізувати на роль героїв солдатів із російської "освободітєльної" армії генерала Власова, а ось із українськими дивізійниками поводяться як у перші роки після закінчення Другої світової війни: коляборани, зрадники і т. д.

І той головний аргумент, що дивізійники ніколи не зраджували свій народ, а навпаки, одягли чужинський мундир і взяли до рук зброю для того, щоб за сприятливих обставин вибороти для України незалежність, замовчується, немов його зовсім не було.

Дорогі співвітчизники! В річницю боїв під Бродами склонім голови над могилами тих, хто віддав своє життя за волю України. Нехай їхній геройський подвиг стане прикладом для сучасних і прийдешніх поколінь.

Мирослав БАБСЬКИЙ.
м. Сокаль.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

27 вересня народився найтаємничіший генерал УПА

27 вересня народився Микола Арсенич-Березовський (псевдо ...