Home / Згадаємо, як це було / Спогади про 13-ту прикордонну заставу у с.Скоморохи

Спогади про 13-ту прикордонну заставу у с.Скоморохи

Ще у 1936 році у двоповерховому будинку польських осадників Прохири і Брожика в Скоморохах розміщувалася 13-а прикордонна застава Олексія Лопатіна. Серед захисників застави проживала мама Лопатіна, дружина Анфіса, дружини прикордонників – Євдокія Гласова, Євдокія Погорєлова з дітьми. Після війни, щоб оправдати ганебні поразки і великі людські втрати червоної армії у перші дні війни на західному кордоні, радянська пропаганда створювала міфи про героїчну боротьбу прикордонних застав Моріна, Лопатіна. До створення легенд були залучені радянські письменники і журналісти. Російський письменник-фантаст Володимир Бєляєв в своїх описах перетворив дім Прохири, якого скоморосьці згадують ще досі, на «грозную крепость над Бугом», в якій протягом 17 днів мужньо оборонялися бійці 13-ої застави на чолі з лейтенантом Олексієм Лопатіним в с. Скоморохи Львівської області.

Насправді не було героїчної 17-денної оборони 13-ої застави, ні трьохтижневої оборони солдатами червоної армії «доту возле с. Равщина и в лесу, гарнизон которого сопротивлялся больше месяца» (до 29 липня 1941р.), як писав Бєляєв в повісті «Граница в огне». За неправдивим описуванням В. Бєляєва прикордонна застава в Скоморохах вела самовіддану боротьбу з гітлерівцями, прикордонники все стріляли і стріляли, безперервно відбивали атаки німців і самі переходили в контратаки. Дула двох кулеметів розжарювались до червоного. Перед заставою на Карбовому лузі лежали тіла двохсот німецьких солдатів. Німці змушені були відступати і обійти заставу стороною. Прикордонники билися в оточенні. 57 із 60 прикордонників загинули.

Зовсім іншу історію про події на заставі у перші дні війни 1941 року розповіли у 1997 році жителі села Скоморохи Михайло Баран і Іван Карпюк. Вони знали правду, але мовчали, бо боялись репресій радянських органів. Михайло Баран працював листоношею, часто бував на заставі, знав прикордонників. Все західне прикордоння в той час було залишене державою напризволяще. 12-а прикордонна застава, що розмістилась на Волині в с. Жджари з начальником Лукяновим, також потребувала допомоги. В перші дні війни її захопили німці, а також і залізнодорожній міст через Буг.

« Німці, – розповідав Михайло Баран, – на відтинку кордону 13-ої застави через Західний Буг не переправлялися. Застава була розташована на горбку в стороні від дороги Сокаль-Скоморохи-Стенятин, захована за високими тополями, оточена садом, тому під час німецького артилерійського обстрілу не постраждала. Не було жертв серед особового складу прикордонників застави. Прикордонники і їх сім’ї заховалися в підвалі за товстими стінами. Дев’ять днів – з 22 червня по 1 липня 1941р. застава мовчала. Дев’ять днів прикордонники спостерігали, як через Скоморохи на Стенятин рухалися колони німецьких військ, але щоб не видати своєї присутності, вогню не відкривали. Вони пасивно очікували на частини червоної армії, які прийдуть їм на допомогу.

Перший постріл прикордонники зробили 1 липня 1941 р. по німецькому мотоциклістові, що збився зі шляху Сокаль-Перетоки. Після того, як прикордонники вбили жителя Скоморох Василя Бецелюка, який хотів поховати німця, хтось зі скоморохівців повідомив німецьку військову комендатуру в Сокалі. 2 липня в село прибула група німецьких солдатів з лейтенантом, щоб вияснити хто вбив німецького солдата. Німці навіть не підозрювали, що на заставі є радянські солдати. Та хтось із місцевих проговорився, що тут є руські солдати. Щоб пересвідчитися, німецький лейтенант дав у руки місцевому жителеві білий прапор і разом з ним, як парламентар, пішов до застави. Прикордонники вбили парламентарів.

Після вбивства німецького офіцера німці встановили дві гармати – одну в с. Ільковичі біля хати Григорія Гурського, другу – в с.Скоморохи на подвір’ї Василя Бецелюка. Прикордонники це бачили, але не стріляли. Німці обстрілювали заставу дві години. Коли був зруйнований другий поверх, прикордонники вивісили білий прапор. Із підвалів застави вийшли жінки і діти командирів: Анфіса Лопатіна з двома дітьми, мати О.Лопатіна, Євдокія Гласова і Євдокія Погорєлова з дітьми. Німці після короткої перевірки їх відпустили, вони жили в Скоморохах в хаті Петра Баштика, потому на польській колонії в хаті Володимира Слободюка. Весь час сім’ями радянських командирів опікувався греко-католицький священик Теодор Лопушанський. Їм допомагали скоморосьці. Ні німці, ні українські партизани їх не чіпали. Після того як був зруйнований поверх будівлі, прикордонники здалися. З підвалу вийшли виснажені, поранені 12 прикордонників. Іван Карпюк впізнав серед них О.Лопатіна, політрука П.Гласова. Німці відвезли полонених на автомашинах до Сокаля. Подальша доля полонених невідома».

Що ж трапилося з іншими прикордонниками застави? В повісті «Граница в огне» В.Бєляєв пише, що 30 прикордонників 13-ої застави в ніч з 21 на 22 червня 1941р. пішли в наряд охороняти кордон на дільниці від с. Ільковичі до с. Ромош. На світанку о 4 год. німці відкрили вогонь по заставах на правому березі Бугу, зруйнували прикордонні вишки, зв’язок між 12-ою заставою із с.Жджари і 13-ою заставою був перерваний. Почувши гарматні і автоматні постріли на дільниці 12-ої застави, Лопатін вислав на допомогу сусідам 15 прикордонників на чолі з заступником командира застави Погорєловим. Їх на третій день німці взяли в полон на житньому полі між с.Стенятин і с.Свитазів. Ще три прикордонники – І.Котов, Ю.Галченков, Д.Максяков, яких на початку війни Лопатін направив для зв’язку з військовими частинами, здалися німцям в полон біля с.Равщина. Вони вижили і на День Перемоги часто приїжджали до музею ім. Лопатіна. Директором музею працювала Анфіса Лопатіна, поріднившись з скоморохівчанами.

На території 13-ої застави був похоронений тільки німецький солдат. Восени 1941р. дружина Лопатіна, нібито, впізнала в ньому свого чоловіка і тіло похоронили на цвинтарі в с.Скоморохи, а в 1961р. останки солдата перенесли в збудований Меморіальний комплекс на території застави. Радянській пропаганді для виховання молодого покоління потрібні були герої. Тому 18 грудня 1957р.начальнику 13-ої застави Олексію Лопатіну посмертно присвоюють звання Героя Радянського Союзу. Перед тим 20 лютого1954р. заставі присвоєно ім’я Олексія Лопатіна.

З легкої руки письменника-фантаста В.Бєляєва міф про «героїчну крепость над Бугом» поширився по всьому Радянському Союзі. На заставу приїжджали на екскурсії письменники з Далекого Сходу, вчителі з Ленінграда, на заставі урочисто приймали в піонери та складали присягу солдати-прикордонники.

А правда полягає в тому, що долею прикордонників і солдатів червоної армії, які попали в полон, ніхто по-справжньому не цікавився. Вони або загинули в полоні, або були звільнені з полону і мовчали, щоб не попасти після німецьких концтаборів у радянський ГУЛАГ.

Ми, скоморохівчани, по-християнськи відносимось до всіх живих і загиблих і тому наш сільський голова Надія Ярославівна Гібляк так дбайливо опікується виглядом Меморіалу, за що її щиро дякуємо.

Матеріал взято із « Книги Памяті України 1914-1990рр. Сокальщина»

Свято-Вознесенська Парафія УГКЦ с. Скоморохи

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Цього дня 308 років тому помер великий гетьман український – Іван Мазепа

Цього дня 1709 року помер Іван ...