О, Україно! Спадщино батьків!
Мов свіжа кров, димиш, Руїно!
Зоставсь лиш чорний попіл від садків,
Де співи лились солов’їно.
Хвилюючий зміст куплета в’язня московських ГУЛАГів, поета Андрія Патрус Карпатського, у прямому стосується і колись квітучого села Дидьова, якого у 1951 році не стало, як і сусідніх Тарнави Нижньої, Тарнави Верхньої, Горішнього Дзвенячого, Соколиків, Журавин, Ліктя, Буківця, Кризки, лише частково вцілілих Беньової, Сянок. Вони входили у Турківський район.
По них наче пройшовся смертельний ураган, знищивши затишні житла, добротні господарські споруди, не обминувши храми Божі. Приводом послужило прокладання нової демаркаційної радянськопольської прикордонної лінії.
Мало вже залишилося тих, над якими так жахливо поглумився московський ско мунізований режим. Але вони щорічно приїжджають з далеких і близьких країв, відшукують найдорожчі за все на світі рідні обори, на яких робили перші кроки, усвідомлювали суть життя земного. Та особливо незрівнянне ні з чим те місце, де вони хрестились. Із згаданих, спалених азійськими ординцями церков, чудом вціліла хіба одна у Соколиках. Напевно тому, що була мурованою. З нею "стражі госграніци СССР" зробили конюшню. Дідівську, яка опинилася на лінії кордону, спалили, спопелили й інші.
У 2007 році на її місці постала мініцерковця каплиця. Це перша культова споруда у безлюдній гірській пустелі. Звели її, за сприяння дидівчан, жителі с. Боберка під керівництвом Анатолія Біжика. Відтоді щорічно тут проводяться на храмове свято Успіння Пречистої Богородиці богослужіння. А цьогоріч 28 серпня торжество це було особливе. Церкві (на жаль, вже не існуючій) мало б виповнитися 150. На її ювілей приїхало кілька поколінь славного села, і не лише з. Сокальщини, де їх найбільше проживає, але й з багатьох кутків України та ізза її меж, прибули парафіяни сусідніх населених пунктів Боберки, Шандрівця, В. Яблуньки, Н. Яблуньки, Сянок, Лімни, Хащова. Відслужили Божественну літургію душпастирі УГКЦ Микола Крецул (с. Боберка), Микола Калитчак (с. Хащів), Іван Романович •(с. Лімна), Степан Висоцький (с. Себечів, Сокальський район), Віталій Дудкевич •(м. Львів).
А перед тим в с. Боберка відбулася хвилююча зустріч гостей. Святковий коровай на вишитому рушнику їм піднесли дівчатка Марія і Галина Біжик, Марія Про ньо, Оксана Славич, Ольга Іжик. Дзвінкими і ніжними голосами в поетичній формі вони вітали колишніх сусідів та бажали їм Божої ласки та благодаті. Сердечними були вітання і пароха Миколи Крецула.
Від себівчан, в свою чергу, підніс господарям коровай Йосип Сторонський. Палкими, гарячими були і його вітання.
Майже 60 літ минуло з часу трагедії сіл Надсяння. Гірка доля спіткала біля 30 тисяч бойків, лемків. По нинішній день тривають пошуки родин. Це ствердили жителі Донеччини Юлія Федащина, Іван Савула, Микола Джебженяк, Михайло Савула, Галина Присташ (м. Бєлгород, Росія), Сокальщини Йосип Сторонський, Петро Лимич, львів’янин Микола Гембар. Найбільші успіхи в цій справі має житель м. Рівне Андрій Лимич (пращури проживали в с. Лікоть). Він віднайшов кілька тисяч земляків Лимичів і заснував громадську родинну організацію Всеукраїнський фонд роду Лимич. Велика кількість їх 28 серпня, на чолі зі своїм головою, взяла участь у ювілейних заходах святині. Було про що їм розповісти на мітингуреквіємі, зосібно Андрію Івановичу. Він закликав присутніх кріпити єдність всіх родів клітин держави. Будуть вони міцними міцною буде Україна.
Депортованих родин щиро вітали і дякували за приїзд та зичили щасливої долі сільські голови Сянок, Лімни Степан Василечко, Степан Будз, організатор церковного свята, громадський активіст Анатолій Біжик. Вчителькапоетеса Марія Лимич зачитала підготовлений нею хвилюючий монолог Дидівської каплиці.
Йосип СОЗАНСЬКИЙ.
На знімку: колишніх жителів Дидьова вітають боберчани.
Фото автора.