Поряд з іменами Провідників української нації Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Романа Шухевича та Степана Бандери ім’я видатного українського політичного та військового діяча Юліяна Головінського золотими літерами ввійшло до «Молитви українського націоналіста.
Кожен з нас повинен не лише задумуватися про долю, яка чекає в майбутньому, але також думками повертатися в минуле, в якому формувалося наше національне відродження, яке, до речі, і в наш час перебуває у стадії формування. Можна з певністю стверджувати, що історія України – це історія боротьби за існування. Цілі покоління нашого народу проходили свою тернисту путь, змагаючись проти чужоземного поневолення, яке сунуло на нашу землю зі Сходу і Заходу. Ця боротьба вимагала великих жертв. І ці жертви – це наші світильники, що освітлюють нам шлях до волі. Це ті мученики за волю України, що вмирали від рук наших ворогів, або каралися в тюрмах і таборах Росії, Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн.
Тому не дивно, що для звершення свого ідеалу найсвідоміші українці вели жертвенну й геройську боротьбу. Доказом цієї боротьби є, зокрема, те, що на місці регулярної української армії у вересні 1920 року у Львові було створено Українську Військову Організацію (УВО), а пізніше, в січнілютому 1929 року у Відні, на її засадах, – Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Творцем і керманичем цих славних організацій був великий син України полковник Євген Коновалець. Серед чільних членів УВО і ОУН особисто на мене велике враження справила постать Юліяна Головінського, сотника УГА, коменданта Равської бригади УГА, а пізніше бригади ЧУГА.
Юліян Головінський був правою рукою Євгена Коновальця, який так говорив про свого побратима: «Він б’є у дзвін, аби почула вся нація». У червні 1930 року на Празькій конференції ОУНУВО Головінського було призначено крайовим провідником ОУН на Західноукраїнських землях і начальним комендантом УВО.
Народився Юліян Головінський 1 грудня 1894 року у містечку Радимно, біля Перемишля (тепер територія Польщі), в родині українського інтелігента. Рано залишився сиротою. Освіту Юліян здобував у Львові, де й склав іспит зрілості на період Першої світової війни. Його забирають до австрійської армії, в рядах якої перебував переважно на італійському фронті, де здобув військове звання поручника. Дізнавшись про Листопадовий Чин, Юліян повертається до Любачева (теперішня Польща) і тут створює відділ українського війська, який мав назву 4ї Равської Бригади УГА (Української Галицької Армії), командиром якої він був. Ця військова Бригада УГА відзначалася великою бойовою мужністю в боротьбі з поляками, які намагалися поневолити український народ. Багато славних вояків УГА загинули геройською смертю. Понад сотня з них покоїться на Меморіальній алеї міського кладовища Сокаля, що на Львівщині.
Командир Головінський – високий, стрункий, з лагідною усмішкою, проникливими голубими очима, милим голосом – викликав симпатію і довір’я вояків. Там, де з’являлася його військова бригада, старші і діти приймали їх з великим теплом, як своїх визволителів. Він у короткому часі перетворив свій загін з часто несміливих сільських хлопців у відважних, завзятих і хоробрих воїнів.
Після захоплення польськими військами (озброєною до зубів Антантою армією генерала Галлера) Західної України, очолювана Головінським бригада, переходить за Збруч, щоб об’єднатися з наддніпрянською армією Української Народної Республіки (УНР) проти більшовиків. У квітні 1920 року Юліян Головінський, виконуючи наказ командира армії УНР генерала М. ОмеляновичаПавленка, став ініціатором переходу ЧУГА на бік українських республіканських військ. Мав щастя вступити в серпні 1920 року у вільну столицю України Київ. На жаль, радість була короткою. Згодом він попадає у польський полон, звідти йому вдалося втекти і дістатися до Чехословаччини. В Брно він закінчив факультет ветеринарії. Опісля повертається до Любачева: не став працювати лікаремветеринаром, а погодився очолити УВО. Під його керівництвом Організація розбудувалася та ідеологічно змужніла. Головною рисою характеру Юліяна Головінського була чесність, висока етика лицарявоїна, який бореться за волю свого народу. Висока національна свідомість, що спиралась на історичне минуле, і консеквентна свідомість свого майбутнього. Бажання визволити свій народ з неволі було таке сильне, що дії перемагали всякі перешкоди, і на зустрічах з бойовиками УВО він говорив: «Хто хоче, той може». Відомо, що сильна воля поруч з розумом, – це велика духовна сила, що підносить людство в цивілізованих умовах до щастя.
Кожну ситуацію він, як високоосвічений і врівноважений командир, ґрунтовно аналізував. Для докладнішого аналізу окремих явищ Головінський створив окрему «Летючу бригаду», яка провела низку збройних акцій проти польських державних установ у відповідь на антиукраїнські дії польського уряду. Поляки не лише не визнавали будьякої достойності українців, а трактували нас з хворобливою ненавистю, як неповноцінний людський елемент. В тяжкій, але вимушеній ситуації прийшла найвища пора стати в обороні національної гідності та честі. Головінський зважується на атентат 19 жовтня 1926 року на польського шкільного куратора у Львові – Яна Собінського, який в здичавілий спосіб проводив полонізацію українців. Закривав українські школи, переводив українських учителів вглиб Польщі, а на їх місце насаджував польських шовіністів. На цю акцію польські власті відповіли масовими арештами. Серед арештованих був і Юліян Головінський, який без жодних доказів просидів у в’язниці 14 місяців, а на суді так розумно боронився, так логічно доказував суддям їхню неправоту, що зі змісту його оборони поставало, що обраними способами поляки не задушать української жаги до волі, бо вона з кожним днем проймає нові душі. Народ розуміє правду і кривду. Ця постава Головінського і його розумне слово з судової зали пробудило народ і стає святим образом перед нами.
Хоча його було звільнено з тюрми за виправдальним вироком суду присяжних, але, за наказом влади, за ним встановили постійний полі•цейський нагляд. Щоб відвернути від себе увагу, Головінський в містечку Чесанові (неподалік Любачева) створює автобусне підприємство (сполучення ЧесанівЛюбачівЛьвів), в якому також працюють поляки. Тут він одружився з донькою місцевого священика Мирославою – вдовою товариша у визвольних змаганнях Яреми. Пані Мирослава мала з першого подружжя двоє дітей, а з Головінським дітей не було. Дружина Юліяна Головінського працювала учителькою. В самому Чесанові Головінський не проявляв громадської активності, але часто виїжджав у різні околиці, і це не давало спокою його наглядачам. Всі поліційні установи Західної України мали секретні доручення спостерігати за ним.
Терор щодо українського населення з польської сторони і криваві насильства, включно з убивствами, ставали масовими. Однак особливих розмірів вони досягли по відношенню до української інтелігенції. Досить згадати, що польська поліція без судового процесу закатувала у Львівських тюрмах Ольгу Басараб, композитора Остапа Нижанківського, сина парламентарного посла Назара Саламиновича та тисячі інших українських патріотів, які боролися за волю нашого краю. Почуття ненависті народилось під впливом інстинкту самооборони. Тому зовсім природним явищем керувалася УВООУН, яка не дозволяла польським окупантам продовжувати жорстокість.
Прекрасно розуміючи небезпеку, яку становив Юліян Головінський, відсутність будьяких доказів його причетності до антипольських акцій УВООУН, передбачаючи результати майбутніх виборів до польського парламенту не на свою користь, офіційна польська влада вирішила позбутися українського Провідника в підлий спосіб. 20 вересня 1930 року за доносом провокатора Романа Барановського у Львові було заарештовано Юліяна Головінського. Після десятиденних жахливих тортур його перевозять до міста Бібрки (теперішній Перемишлянський район) нібито для «слідчого експерименту», а на зворотній дорозі з Бібрки до Великих Глібовичів польський поліційний агент Радонь, за дорученням польської поліції, трьома пострілами в спину застрелив Головінського, що був у наручниках, «при спробі втекти»… Тіла закатованого родині не було видано, його було поховано в спішному порядку на цвинтарі у Великих Глібовичах. Не дозволено також ексгумації тлінних останків для ствердження причини смерті. Це була очевидна помста в безсиллі законним способом позбутися сильного супротивника.
В ці скорботні для українців дні підпільна газета УВО «Сурма» писала: «Бойовики! Знову згинув один член української бойової армії, не серед гамору бою, не серед соток товаришів, а сам один, замучений позвірськи катами в казематах тюрми.
Неждано сповістили часописи, що нещодавно арештований Юліян Головінський, старшина УГА, довголітній член УВО, вбитий крісовими кулями при спробі втекти. Цим комунікатом хотіли виправдати польські офіційні чинники смерть героя, що серед найтяжчих тортур не хотів зрадити тайни, яка належала до організації і до Нього. Та надто добре знані нам методи польського безправства, польська садистична ненависть та їхні насильства. Для нас смерть Його є закликом до чину. Вона є заразом і доказом, що організація не використовує несвідомости запальних молодиків, але в першу чергу наражує своїх провідників.
А що Тобі, Команданте, не віддали ми останніх належних почестей, прости! Але кожний стріл, який буде з підпілля вбивати наїзників, буде стрілом останньої почесної сальви. Тому освіти нас із-за могили Твоєю могучою Волею.
Ми, члени УВО, – до Твоїх наказів. Постій, жовтень 1930 року.
Крайова Команда УВО».
Не лише УВО-ОУН, але і увесь український народ тоді болісно переживали втрату – смерть Юліяна Головінського. Гостро відчули, що його вже немає серед живих. Це істинно був великий герой України, який ціною власного життя увійшов у національну пам’ять; він не на словах, а на ділі дав клятву на вірність своєму народові.
Олег КОЖУШКО,
помічник-консультант народного депутата України,
магістр державного управління,
голова депутатської фракції «Батьківщина» в Сокальській районній раді.
Від автора. Продовжується акція збору коштів на спорудження пам’ятника лицарю української революції Юліяну Головінському в містечку Бібрка Перемишлянського району Львівської області. До складу ініціативної групи по спорудженню пам’ятника входять близькі родичі ГЕРОЯ – племінники по батьковій лінії Любомир Головінський та по материній – Андрій Назаркевич. Місцева влада дала згоду відвести у центральному сквері містечка місце для майбутнього пам’ятника. Проект уже готовий, залишається зібрати близько 20 тисяч гривень для його втілення в мармур.
Розрахунковий рахунок для доброчинних внесків у «Кредобанку»: №2625501121735, код банку 325365, код одержувача 1344614595, одержувач Головінський Л. В., з поміткою: на пам’ятник Юліяну Головінському.