Home / Звернення до влади / Визначаємось, що для нас важливіше – порожні обіцянки чи реальні справи

Визначаємось, що для нас важливіше – порожні обіцянки чи реальні справи

 Напередодні початку активної фази передвиборчої кампанії ми вирішили поцікавитися, із якими ідеями та намірами знаний у всій окрузі директор державного підприємства Шахта «Надія» Микола Криштопа йде у депутати Верховної Ради України.

 
– Миколо Григоровичу, вибори до українського парламенту, в яких Ви берете участь як кандидат від 124-го одномандатного виборчого округу, вже не за горами. Із яким настроєм підходите до цього відповідального для усієї громади періоду?
 
– Справді, вже найближчим часом усіх нас чекатимуть дуже непрості і вкрай важливі для нашої держави випробування. Адже за більше ніж двадцять років незалежності Україна не те що не наблизилася, а я б сказав, навіть віддалилася у своєму розвитку від високорозвинених держав світу. І в першу чергу у дуже важкому стані знаходиться українська економіка. Прибравши за безцінь до своїх рук найбільші та найприбутковіші підприємства, так звані олігархи використовують їх насправді по-варварськи – в розвиток матеріально-технічної бази та в переоснащення виробничих потужностей кошти не вкладають, а багатомільйонні прибутки через офшорні зони виводять із України. І що ми з вами в результаті отримуємо? Отримуємо тотальну нестачу грошей. А від цього в першу чергу страждають представники слабо захищених категорій населення – пенсіонери, інваліди, члени багатодітних родин. Адже на одну лиш пенсію чи соціальну допомогу при теперішньому надвисокому рівні цін вижити просто неможливо. 
 
І навіть здорові люди в цій державі не можуть бути впевнені у завтрашньому дні. Адже сьогодні їм здебільшого доводиться працювати на приватні підприємства чи фірми, які нібито навмисне виплачують якраз таку заробітну плату, якої може вистачити хіба що на пісну їжу, одяг із секонд-хенду та оплату комунальних послуг. А якщо не хочеш за такі гроші працювати, то що тоді? Вихід лише один – їхати на заробітки у далекі закордонні держави, покидати свою родину, своїх батьків та інших дорогих серцю людей. Хіба про таку Україну мріяли ті люди, які вносили синьо-жовтий прапор до Верховної Ради 24 серпня 1991 року? Думаю, що ні. Тому прийшов час діяти і брати на себе відповідальність за майбутню долю своєї країни та народу.
 
– Можливо, через брак інформації або ж через її викривлення Вашими опонентами, частині людей насаджується думка, що Ви – «регіонал», а шахта «Надія» – Ваша приватна власність. Хотілося б, щоб Ви прояснили ситуацію? 
 
– Оце вже задурили людям  голови! Одразу хочу сказати – я в Партії регіонів ніколи не був, не є і не буду. І це очевидно. Адже ні для кого не є секретом, як за теперішньої влади працює наше підприємство. Коли шахту спіткали проблеми зі збутом продукції, куди тільки ми не зверталися за допомогою. Але жодної адекватної реакції від діючої влади ми не отримали. Тому невже таку владу я маю підтримати і такій владі вірити? Це я говорю не з образи, а як реаліст. Можу сказати лише одне: я був, є і буду українцем – за духом, переконаннями і діями. Надіюся, що до Верховної Ради потраплять люди, які не розучилися тверезо думати. Планую знайти серед них однодумців. Сьогодні ж я безпартійний. І коли мене запитують, чому не приєднуюсь ні до якої партії, наводжу слова відомого актора, нині покійного Зиновія Гердта. Коли йому у дев’яностих роках задали таке ж питання, він сказав: «Я б вступив у партію. Партію порядних людей. Та, на жаль, немає такої партії». І тому я йду на вибори не «під прикриттям» якоїсь із партій, а за підтримки звичайних людей. Сподіваюся, що люди мене підтримають, тому що розуміють, наскільки важкою є зараз ситуація у державі і наскільки Україні потрібні сьогодні такі депутати, які не лише на словах прагнуть покращувати життя громадян, а своїми справами довели, що можуть це робити. 
 
А шахту «Надія» я не приватизував. Підприємство як було, так і залишається у державній власності. Після виходу «Надії» в 2003 році з ДХК «Львіввугілля», вона отримала статус самостійності під прямим підпорядкуванням Міністерству енергетики та вугільної промисловості України.
 
– Перед виборами Ваші опоненти згадують свої «найбільші заслуги» перед країною та народом. Зокрема, пан В’язівський чваниться тим, що долучився до ліквідації пам’ятника Леніна. Знаємо і про Bаші заслуги. До прикладу, про те, що Ви причетні до визволення з-під арешту Степана Хмари. Розкажіть про це детальніше.
 
– У 1990 році я очолив шахтарський рух, що приїхав підтримати Степана Хмару, який на той час перебував у Лук’янівському слідчому ізоляторі. Так склалася ситуація, що саме мені разом із відомим політиком Ігорем Юхновським довелося вести переговори із правоохоронцями про визволення Хмари. На той час я вже обіймав посаду головного інженера шахти «Надія», тоді ще №9 «Велико-мостівська». Тому ризикував усім – і посадою, і, можливо, навіть життям. Бо в той момент чого тільки не кричали мені вслід, наприклад, «говорить російською мовою, значить, агент КДБ». Та я не розгубився, взяв усю силу волі у кулак і продовжив переговори. Напевне, волею долі ми таки домоглися бажаного результату.
 
Сьогодні ж сумно дивитися на тих кандидатів у депутати, які вже не одну каденцію відсиділи у парламенті, але пальцем об палець не вдарили для того, аби покращити життя людей. І зараз в підконтрольних їм ЗМІ вони не пишуть про зроблені справи, тому що таких по суті немає, а намагаються вилити якнайбільше бруду на тих опонентів, які мають значно більшу підтримку людей. Вважаю, що вони чинять недостойно. Не виправдав надії громади – дай змогу зробити це іншому. 
 
– Вугільна галузь промисловості як була, так і залишається для півночі Львівщини основною. Але після приватизації західноукраїнських теплових електростанцій приватною енергокомпанією налагоджена система збуту вугільної продукції була порушена. Що можете сказати з цього приводу?
 
– Безумовно, найактуальнішим для усього нашого краю питанням є робота вугледобувних підприємств. Сьогодні у вугільній галузі працює близько дванадцяти тисяч осіб. А отже, якщо взяти в перерахунку на родини, то виявиться, що добробут більше ніж третини населення півночі Львівщини безпосередньо залежить від стабільної роботи шахт. Якщо ж порахувати ще тих людей, які тим чи іншим чином обслуговують шахтарські сім’ї, то можемо зробити очевидний і однозначний висновок – без вугільної промисловості наш край на довгі десятиліття опиниться у вирі тотального безробіття та злиденного існування його мешканців. Що ж потрібно робити для того, аби цього не сталося? В першу чергу, слід усіма можливими законними способами забезпечити нормальну роботу існуючих шахт та відновити порушену після приватизації електростанцій систему збуту вугілля за адекватною, розумною ціною. А вже згодом, після стабілізації економічної ситуації у державі, необхідно розпочати будівництво як мінімум однієї нової державної шахти. Тому що саме створення нових робочих місць є, на мою думку, першочерговим завданням органів влади. 
 
– Дуже негативні відгуки чуємо від людей про стан автомобільних доріг нашого краю.
 
– Без сумніву, катастрофічний стан місцевих доріг є однією із найболючіших проблем для нашого регіону. А все тому, що люди чимало років вірили у порожні обіцянки та обирали в найвищі органи державної влади популістів, які вміють лише красиво розповідати казки про те, як добре нам буде жити колись. Приїжджав до нас нещодавно на шахту один такий горе-депутат. Йому 43 роки, і лише 3 із них він працював. А решту часу молов язиком та задурював звичайним людям голови. І доки при владі будуть такі демагоги, нічого доброго українцям не бачити. Тому, аби розірвати замкнуте коло нескінченних ямкових ремонтів, потрібно виконати три умови: перше – це виділення цільових бюджетних коштів, друге – контроль за визначенням виконавців робіт і третє – обов’язкове відстеження якості виконання ремонтів. Бо ж гроші на ремонт доріг, так би мовити «освоюються» щороку, та от тільки покладений асфальт, в основному, зникає після завершення зими. 
 
Кілька років тому за кошти шахти «Надія» ми відремонтували ділянку автодороги від межі Червонограда до перехрестя на Соснівку. І що б ви думали, за цю добру справу нам хтось подякував? Навпаки, органи влади вказали, що це не наша територія. Тобто у ділі принцип сумнозвісного «собаки на сіні» – і сам не зроблю, і іншому не дозволю. Якщо так буде продовжуватися, то вже найближчим часом чимало сіл і містечок Львівщини через бездоріжжя можуть стати відірваними від світу. 
 
– Не так давно у парламенті були прийняті зміни до Пенсійного кодексу. Як Ви вважаєте, наскільки доцільними є передбачені у документі нововведення? 
 
– На мою думку, це був помилковий крок. І тому, працюючи у Верховній Раді, докладу усіх зусиль для того, аби зміни до Пенсійного кодексу, що передбачають збільшення пенсійного віку, були відмінені. Адже який сенс збільшувати пенсійний вік, якщо значна частина молодих людей після закінчення навчальних закладів опиняються у центрі зайнятості та змушені роками шукати собі бодай якусь роботу. Тобто виходить парадокс – старші люди, яких слід уже відправити на заслужений відпочинок, працюють далі, а енергійні та повні сил молоді люди від безробіття спиваються, починають вживати наркотики. В результаті такої недалекоглядної державної політики ми можемо втратити цілі покоління людей, а згодом втратити і державу. Саме тому обіцяю докласти всіх зусиль для того, аби молоді люди працювали і допомагали старшим, а не навпаки. І це аж ніяк не пусті слова, адже на підприємстві, яке я очолюю, більша частина працівників є саме молодими людьми. Ми дали їм роботу, і сьогодні вони працюють аж ніяк не гірше, ніж представники старшого покоління.
 
– Шахта «Надія» вже багато років надає допомогу школам та дитсадкам нашого краю. Знаємо, що Ви також регулярно преміюєте багатодітних працівників підприємства.
 
– До дітей у мене завжди було особливе ставлення. І тому, працюючи у Верховній Раді, чимало зусиль докладатиму для забезпечення належних умов їх навчання та виховання. Бо ж саме від того, як ми виховаємо наступне покоління, які цінності та який світогляд йому закладемо, у першу чергу залежить майбутнє нашої держави. На мою думку, надзвичайно важливий етап формування своєї особистості діти переживають під час перебування у дитячому садку. І саме тому необхідно зробити усе для того, аби дошкільні заклади були комфортними для малят. Сьогодні шахта «Надія», яку я очолюю, утримує в Соснівці дитячий садок, який навіть столичні спеціалісти дошкільної освіти називають одним з кращих в Україні. Працюючи у Верховній Раді, робитиму все можливе для того, аби подібних дитсадків у регіоні ставало щоразу більше.  
 
Важливо також працювати над тим, аби діти з юних років дотрим-валися здорового способу життя, займалися спортом, відвідували гуртки за інтересами. Ну і, звісно, у жодному випадку не можна залишати поза увагою загальноосвітні школи нашого краю. Упродовж кількох останніх років шахта «Надія», яку я очолюю, активно й дієво допомагала школам Червонограда, Соснівки, Гірника та інших населених пунктів. Ми неодноразово презентували школам цілі комплекти сучасної оргтехніки, допомагали у проведенні ремонтів та робили іще багато корисних справ. Сподіваюся, що матимемо змогу робити це й надалі.
 
– Північна частина Львівщини здавна була хліборобським краєм. Проте зараз справи у більшості виробників сільгосппродукції йдуть не надто добре.
 
– Справді, для розвитку сільського господарства потрібно докласти чимало зусиль. Адже Україна є державою із унікально родючими землями. І упродовж понад двох десятиліть незалежності представники державної влади робили усе для того, щоб люди, які працюють у галузі виробництва сільськогосподарської продукції, не те що ледве зводили кінці з кінцями, а й узагалі залишалися у збитках. Немає чіткого державного контролю за роботою переробної промисловості, а також за збутом продукції. Ось лише один приклад: в 2011 році в Україні зібрали рекордний урожай картоплі. Сільгоспвиробники здатні були продати картоплю за кордон і повністю забезпечити своїх споживачів. Але знайшлися діячі, які закупили картоплю в Польщі і Китаї. Свій же виробник залишився з носом. Але при грамотній організації роботи сільгосппідприємств та допомоги з боку влади Україна за досить короткий час може повернути собі звання європейської житниці. Саме цього я й добиватимуся, працюючи у Верховній Раді України. І повірте, ця справа не є для мене новою, адже на шахті «Надія», яка в першу чергу є вуглеви-добувним підприємством, вже багато років успішно працює чимале підсоб-не господарство: на фермі утримуємо 255 свиней, 127 корів, 5 коней, 88 овець та багато іншої живності, працює пекарня, вирощуються гриби, збирається мед. І всі якісні продукти за доступними цінами потрапляють на столи працівників шахти та членів їх родин. Вважаю, що для належного розвитку галузі необхідно забезпечити виділення недорогих або й узагалі безвідсоткових кредитів для потреб сільгосппідприємств, налагодити державну систему страхування врожаїв та реалізації сільськогосподарської продукції. А щоб розвивалося тваринництво, слід залучати інвестиції для відкриття у нашому регіоні мінімолокозаводів та сироварень. 
 
Взагалі ж, яку б галузь нашого життя ми не взяли, всюди знайдемо чимало проблем. І утворилися вони в основному  через те що люди, яким громада давала завдання писати якісно нові закони і таким чином покращувати життя своїх співвітчизників, займаються переважно справами, далекими від потреб звичайних українців. Вони без жодного докору сумління продають свої голоси за пачки американських доларів, відстоюють інтереси приватних бізнескорпорацій, які ставляться до своїх працівників не інакше, як до дешевої робочої сили, одним словом, здають інтереси держави та її громадян без бою на всіх фронтах. І лише перед черговими виборами ці «достойники» раптом згадують про людей, тобто, для них, електорат. Тоді вони, у кращому випадку, витратять на потреби свого округу десяту або й соту частину вкрадених у держави грошей, а в гіршому – в черговий раз банально навішають людям локшину на вуха та нагодують їх уже давно застарілими й протухлими передвиборчими обіцянками. Я маю велику надію, що на цей раз подібний «номер» у них не пройде. І вірю, що мешканці нашого краю, роблячи позначку у бюлетені, керуватимуться не красивими обіцянками, за якими як завжди ховається непрофесійність, лінь та популізм, а довірятимуть лише тим людям, які своєю працею довели, що можуть чесно служити громаді. Переконаний, що лише спільною наполегливою працею, законослухняністю та дисципліною ми зможемо зробити наше життя кращим.
 
Інтерв’ю взяла Оксана ВОЗНЯК.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

2016 рік на Львівщині офіційно оголошено Роком Івана Франка та Бориса Возницького

Депутати Львівської обласної ради ухвалили рішення ...