Розпяття повернули на свої місця

РОЗП’ЯТТЯ ПОВЕРНУЛИ НА СВОЇ МІСЦЯ
У пошуках куниць, які полювали на домашню птицю, Павло Бугай, житель Комарева, випадково натрапив на хрест, який колись ще у 1943 році заховала у своїй хаті від тодішнього режиму сім’я Солдатів, місцевих вчителів. Зараз реліквію повернули на своє місце  в школу, разом із ще одною знахідкою.
Хрест, який знайшов чоловік у старій хаті, одразу ж упізнали старожили села, яких розпитував пан Павло. Марія Ващук пригадала й ще одного хреста, який загубився в 40х роках минулого століття. Її слова підтвердила й Ольга Тиховецька: "Я в 40х роках вчилася у першому класі. Сиділи ми на уроці. Приходить уповноважений. Побачив хреста, що висить на стіні, взяв його і кинув об підлогу. Права рука на розп’ятті відвалилася. Вчителем був Калита. Він на дорозі побачив, що йде бабця Гуштова, покликав її. Та завернула розп’яття в запаску і понесла додому". З того часу святиня зникла…
Та її знайшов Павло Бугай. Він розпитував старих людей, які живуть неподалік школи. За їхнім скеруванням шукав по хатах.
Ганна Гушта розповіла чоловіку про старе розп’яття, яке висить у кухні. Та жінка думала, що воно з польського костелу, що був колись у селі. Старожили ж у ньому пізнали хрест, який висів у одному із класів.
Розп’яття було сильно пошкоджене і замальоване кількома шарами фарби. За його реставрацію взявся місцевий художник Леонтій Литвин. "Була відсутня права рука повністю, а на лівій  пальців не було, на нозі  двох пальців і тернового вінка. Було нашарування емальової фарби, тому сильно треба було дерти. Те розп’яття колись горіло. Після того його пролевкасили, покрили крейдою, оліфою і клеєм, бо ліва рука практично повністю перегоріла. Часу трошки пішло. Потім я покрив фарбою олійною, щоб не тріскало. Хотів зробити ще новий гарний дубовий хрест, але Павло захотів залишити старий".
Хрест, який знайшов Павло Бугай у старій хаті, ще два роки тому на Хрестопоклонну неділю повернули до школи. А той, який реставрував майстер, висить у класі з минулорічного останнього дзвінка. На свято приходили старожили, розповідали про його нелегку долю, реставратор описував весь клопіткий процес відновлення.
Зараз цими скарбами гордиться все село, адже їм, як і школі, понад 100 років. "Колись, у 1880 році, коли була заснована наша школа, повсюди у них вішали розп”яття. Ми дуже раді з того, що вони дійшли і до наших часів і зараз висять у тих самих класах, що колись”,  розповідає директор Комарівської початкової школи Оксана Іванець.
Надія САПІГА.
 
На фото: "Була відсутня права рука повністю, а на лівій  пальців не було, на нозі  двох пальців і  тернового вінка”,  згадує реставратор.
Хрест не знайшов місця на тій стіні, що колись, бо тепер кімнату розділяє ще одна перегородка.