Чемпіонат України з легкої атлетики в приміщенні, який відбувся в Сумах, став тріумфальним для уродженки с.Скоморохи, що на Сокальщині, Оксани Райти – пише тижневик Вісник у № 7, повідомляє Голос Сокальщини з посиланням на НеоРадіо.
Бронзова медалістка І Юнацьких Олімпійських ігор 2010 року в Сінгапурі стала чемпіонкою України з бігу на 3000 метрів з перешкодами («стипль-чез»), до того ж зі своїм особистим рекордом – 10:13.68. Останнім часом Оксану переслідували травми, які не давали їй повністю розкритися. Тепер вона нарешті здоровою розпочинає сезон і має на нього великі.
– Оксано, вітання з перемогою! Попереднього разу ти вигравала зимовий чемпіонат України три роки тому – у 2017-му. Відтоді більше зосередилась на бігу на середні дистанції, кросах. Свою коронну дистанцію 3000 м з перешкодами практично не бігала. А тут, на чемпіонаті України, повернулася до цієї дисципліни – і дуже вдало. Пробігла з особистим рекордом, здобула золоту медаль.
– Однією з причин того, що я не бігала 3000 м з/п, була зміна тренера. Але найбільшою причиною було те, що мене супроводжували травми протягом цих двох-трьох років. Виходило так, що майже всю зиму я пропускала, на весну-літо відновлювалася і не встигала набирати форму. Тому що до стіпелю («стипль-чез») і до стадіонних змагань потрібно більше готуватися, ніж до якихось вуличних пробігів. І, слава Богу, що цього року в мене, нарешті, не було ніяких травм і тому була змога виступити на чемпіонаті України в приміщенні. Та ще й виступити добре. Так що я дуже рада.
Зараз я тренуюсь під керівництвом Олега Лещишина. Це молодий тренер, він спеціалізується більше по довгих дистанціях, бігав марафони. Тренує він ще в «Інваспорті» у Львові. В нього, зокрема, тренується Роман Павлик (чотириразовий Паралімпійський чемпіон 2008 та 2012 років – Авт.).
– На чемпіонаті України ти бігла першою практично всю дистанцію, потім незадовго до фінішу тебе перегнала одна суперниця, і вже на самому фініші ти її випередила і фінішувала першою. Як загалом пройшла для тебе дистанція?
– Коли я виходила на старт, трошки боялася, тому що бар’єри ми не відпрацьовували – побігла на них лише два рази. Я не знала, чого очікувати і як я взагалі себе поведу по дистанції. Трошки впевненості мені дало те, що я за день до того виступала на 3000 метрів (без перешкод – Авт.) і в принципі знала, на який результат можу розраховувати, тому що між бар’єрами (3000 м з/п – Авт.) і гладкою трійкою (3000 м – Авт.) зазвичай від 25 до 30 секунд різниці. Не була впевнена, що потраплю взагалі в призи, тому що четверо дівчат показали сильний результат на гладкій трійці.
Мені вдалося, як ніколи, добре стартувати, ніхто мене не обганяв. Я лідирувала і ніхто не хотів мене обганяти, всі пристроїлись за мною. Бігла в комфортному для себе темпі. Трохи берегла сили, щоб їх вистачило на фініш, тому що знала, що дівчата будуть фінішувати. За два кола до фінішу я пропустила дівчинку вперед і трималася за нею. А в певний час подумала: «Ну все, останнє коло. Оксано, фінішуй. Маєш сили». І якраз добре, що останній бар’єр я краще перейшла, ніж ця дівчинка, і зробила фінішний спурт на останні 40 метрів. Чесно, я думала, що буде більша боротьба від дівчат.
– Коли побачила рекордний час, була здивована чи очікувала приблизно такий результат?
– В принципі я очікувала 10.15-10.16 хв, хоча не була впевнена, як піде по бар’єрах, оскільки я їх не відпрацьовувала. Але розраховувала на такий час, можливо, і трошки швидший. Адже насправді цей результат не є конкурентноздатним на європейському рівні. Для України, можливо, на даному етапі, взимку, це достатньо, але завжди хочеться не просто виграти чемпіонат України, якісь бали заробити бали. Хочеться вже виходити на європейський рівень. І як сказав головний тренер збірної України Сергій Романчук, що я ще не реалізувала себе на цій дистанції. Так, мені хочеться все-таки реалізувати себе. Я не бігала кілька років цю дистанцію, не тренувала бар’єри і все-таки відчула, що це моя дистанція. Мені подобається бігти 10 км, 5 км, я хочу також на них показати хороші результати, але найбільше прагну таки на стіпелі реалізуватися повністю.
– Кваліфікаційний норматив на Олімпійські ігри 2020 року – 9.30 хв. Зрозуміло, що від твого результату до цього нормативу дуже велика віддаль. Наскільки реально наблизитися до нього в цьому сезоні?
– Я розумію, що це дуже складно. Мені, звичайно, би дуже хотілось. Було б неправильно сказати, що я б не хотіла спробувати, бо в кожного спортсмена є мрія потрапити на Олімпійські ігри. Результат насправді є високим для України, потрібно бігти по рекорду України щоби хоча б виконати норматив на Олімпійські ігри. Мені здається, від України реальний шанс потрапити на Олімпіаду є в Наталії Стребкової. Вона дуже сильна спортсменка.
Весною планую взяти участь в чемпіонаті України з бігу на 10000 метрів. Будуть ще чемпіонат України, Кубок України, командний чемпіонат України – на цих змаганнях якраз пробуватиму показувати результат. Можливо, будуть якісь міжнародні старти за кордоном.
– 5 березня тобі виповниться 27 років💐. Скільки в тебе ще є мотивації, бажання, сил виступати? Скільки собі ще даєш часу, щоб вийти на той рівень, який ти хочеш?
– Взагалі хочу бігати стільки, скільки зможу. А от щоб піднятися до того рівня, який я хочу, вже давно був час, давно була пора. На жаль, не складалося. І перед Новим роком я дала собі обіцянку, що цей рік буду робити все можливе щоб піднятися все-таки на хороший рівень. І якщо в мене це не вийде… Ні. Я буду боротись до останнього. Напевно, це була погана ідея давати собі рік. Але рік починається добре. І я все-таки маю великі надії, що цього рокувсе буде гаразд.
– Оксано, давно з тобою не робили інтерв’ю для «Вісника». Розкажи, як пройшли останні роки поза легкою атлетикою? Що нового у твоєму житті?
– Закінчила два університети – Львівський державний університет фізичної культури і НУ «Львівська політехніка» (спеціальність – публічне управління та адміністрування). Вдячна університетам за здобуту освіту, за те, що вони мені допомагали. Але я відчувала себе вічним студентом і, слава Богу, що це все закінчилося. Зараз в мене є час виключно для легкої атлетики і мене ніщо не відволікає.
– Ти сама з Сокальщини. Де мешкаєш у Львові?
– Так, я з села Скоморохи, що біля Сокаля. Почала займатися легкою атлетикою в Сокалі, зараз проживаю у Львові. Винаймаю житло, тому що не маю можливості придбати свого.
– В особистому як справи, якщо це не секрет?
– Ні, не секрет. У мене є хлопець, ми вже півтора року разом. В нас все гаразд. Особисте життя є (Сміється). Наступні питання будуть від батьків: «Коли весілля?». А потім: «Коли діти?» (Сміється).