У суботу, 10 жовтня, у Львові відбудуться прощання та поховання трьох військовослужбовців – Миколи Подольного, Олега Лавриненка та Юрія Галадія, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія просить мешканців і гостей міста долучитися до церемоній та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.
Прощання з Юрієм Галадієм розпочнеться о 09:30 у храмі Покрови Пресвятої Богородиці на вул. Личаківській, 175. Чин похорону Миколи Подольного призначений на 10:00 у церкві «Преображення» на вул. Фабричній, 21. О 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла відбудеться чин похорону Юрія Галадія та Олега Лавриненка.
Загальноміська церемонія прощання з трьома захисниками запланована на площі Ринок орієнтовно на 11:30. Поховають воїнів на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 на вул. Пасічній.
Микола Подольний (10.09.1990 — 28.09.2026) родом із міста Дніпро. Він навчався у Дніпровському науковому хіміко-екологічному ліцеї Дніпровської міської ради, згодом здобув фах «Хімічна технологія» в державному вищому навчальному закладі «Український державний хіміко-технологічний університет», де також опанував спеціальність «Хімічні технології органічних речовин». Пізніше навчався у Дніпровському національному університеті залізничного транспорту імені академіка Всеволода Лазаряна за спеціальністю «Програмне забезпечення систем».
Після навчання працював розробником у товаристві з обмеженою відповідальністю «Глобаллоджик Україна». За спогадами близьких, Микола був відкритим, щирим і турботливим, демонстрував внутрішню силу, стійкість та патріотизм, був люблячим чоловіком і батьком, який дбав про родину навіть на відстані. З перших днів повномасштабного вторгнення займався волонтерською діяльністю, допомагаючи людям, що потребували підтримки.
Микола цікавився ІТ-технологіями, інженерією, розробленням і програмуванням дронів, багато читав технічну літературу та нонфікшн, прагнув практично застосовувати знання. Любив подорожувати, разом із дружиною мріяв відкривати нові країни. Особливу увагу приділяв синові, з яким намагався проводити якомога більше часу під час відпусток.
У 2024 році він став до лав оборонців України. Служив на Південно-Слобожанському напрямку у складі 21-го окремого полку безпілотних систем «Kraken 1654» Сухопутних військ Збройних Сил України, виконуючи завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави. У Миколи Подольного залишилися дружина, син, мати та батько.
Олег Лавриненко (11.06.1970 — 06.10.2026) був львів’янином. Він навчався у ліцеї №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, а вищу військову освіту здобував за кордоном, де опанував спеціальність льотчика-штурмана.
Рідні згадують Олега як щиру, добру та порядну людину, веселого й товариського, який умів підтримати ближніх і створити теплу атмосферу навколо себе. Він був людиною твердих переконань, дотримувався даного слова, цінував родину та дружбу. Особливе місце у його житті посідала сім’я: Олег був турботливим чоловіком, батьком і дідусем, надійним братом і вірним другом. Захоплювався футболом, волейболом та тенісом, любив кулінарію і подорожі.
З 2024 року Олег став на захист України від російської агресії. Служив на Південно-Слобожанському, Дніпропетровському та Запорізькому напрямках у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка Сухопутних військ Збройних Сил України. У нього залишилися дружина, двоє синів, внуки, сестра та інші рідні.
Юрій Галадій (30.04.1987 — 04.10.2026) теж був львів’янином. Він закінчив середню загальноосвітню школу №42 м. Львова, а далі вступив до Української академії друкарства, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Комп’ютеризовані технології видавництва та поліграфії» та отримав кваліфікацію спеціаліста.
Професійно Юрій працював водієм у приватному підприємстві «НТА — Незалежне телевізійне агентство», а також у товаристві з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство ЗІК». За словами рідних, він був щирим, доброзичливим і надійним, завжди готовим підтримати та прийти на допомогу. Найбільше цінував свою родину, був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Вирізнявся цілеспрямованістю, витримкою й внутрішньою силою.
Юрій любив спорт, був відданим уболівальником футбольного клубу «Карпати», а особливо дорожив часом, проведеним разом із сином. Також захоплювався риболовлею, відпочинком на природі та збиранням грибів.
З початком повномасштабного вторгнення російських військ Юрій добровільно став на захист України. Він обороняв територіальну цілісність і суверенітет держави на Південно-Слобожанському, Луганському та Донецькому напрямках у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
За службу Юрій Галадій був відзначений медаллю Міністерства оборони України «За поранення», нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест», а також коїном 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ. У нього залишилися дружина, син, мати, сестра та родина.