Тарас і Павло Сеньків народилися у селі Мокротин на Львівщині. Павло народився 19 липня 1989 року, Тарас — 15 вересня 1991-го. Їхнє дитинство було нелегким: коли брати були ще зовсім маленькими, вони втратили маму. Виховання дітей узяла на себе рідна сестра матері Марія, яка стала для них другою мамою. Разом із донькою Олею вона оточила хлопців любов’ю та турботою.
Хлопці зростали активними, дружніми та завжди підтримували один одного. Павло захоплювався спортом, тому після школи вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання. Тарас обрав інший шлях — навчання у Львівському залізничному технікумі, після чого працював оглядачем та електриком вагонів.
Життя до війни
Доросле життя розвело братів різними шляхами. Павло певний час працював у Польщі, щоб допомогти родині, а Тарас залишився в Україні, працюючи за фахом. Вони будували плани, мріяли про щасливе майбутнє. Але події 2014 року змінили все.
На захист Батьківщини
Коли розпочалася війна на сході України у 2014 році, Тарас одним із перших став до лав Збройних сил України як доброволець. Павло, не бажаючи залишити брата самого, також долучився до захисників. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році брати знову стали на захист країни.
Останній бій Павла
Павло служив у 53-й окремій механізованій бригаді. Він пройшов запеклі бої за Бахмут та Авдіївку, отримував поранення, але не полишав боротьби. За оборону Бахмута був нагороджений Золотим хрестом від Валерія Залужного.
20 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки Павло зник безвісти. Побратими згадують, що він, будучи пораненим, намагався дістатися евакуаційного пункту, але ворожа артилерія зруйнувала його шанси на порятунок.
Рідні досі чекають на звістку, хоч у серцях і розуміють гірку правду.
Останній бій Тараса
Тарас Сеньків служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки фронту: Попасну, Золоте, Херсонщину, Майорськ, Часів Яр. Він пережив оточення в Золотому, де разом із підрозділом успішно вирвався з кільця, брав участь у штурмах під Давидовим Бродом і захисті Майорська, де отримав контузію та двічі був поранений.
У 2023 році Тарас захищав Торецьк і Нью-Йорк на Донеччині. За свою мужність він отримав низку нагород, зокрема медаль «Золотий хрест» від Валерія Залужного та почесну відзнаку Жовківського міського голови.
Останній бій Тараса відбувся в ніч із 7 на 8 січня 2025 року біля Оріхово-Василівки, коли його підрозділ здійснював ротацію. Ворожий FPV-дрон поцілив у машину, водієм котрої був Тарас. Після влучання дрона 4 побратимів врятувалися, двоє залишилися врятувати Тараса, який вже був пораненим. Але їх знову атакували. Троє побратимів, які з 2022 року були разом також і разом віддали своє життя за волю українського народу.
15 лютого рідні Тараса отримали звістку, яку так довго чекали – тіло захисника було евакуйовано. Його везуть додому
Тарас мріяв про родину, про щасливе майбутнє. Після звільнення зі служби планував одружитися на коханій Наталії. Але війна обірвала його плани.
Друзі та побратими згадують Тараса як людину, яка завжди допомагала, була джерелом добра та позитиву. Він залишився вірним Україні до останнього подиху.
Вічна пам’ять Героям
Павло і Тарас Сеньків були не лише братами, а й нерозлучними друзями, які разом прожили життя і разом стали на захист Батьківщини. Їхній вибір боротися за Україну замість мирного життя залишився священним подвигом.
Їхня історія — це біль, який назавжди залишиться у наших серцях, і пам’ять, яку ми не маємо права забути. Вічна слава Героям, які віддали життя за нашу свободу!