Головна / АТО / У Великомостівському прикордонному загоні ОБПК «Галицькі леви» служать багато добровольців

У Великомостівському прикордонному загоні ОБПК «Галицькі леви» служать багато добровольців

Серед них Анатолій Хімка з с. Конотопи, Тарас Мандрик і Сергій Вацик зі Сокаля, які в середині лютого приїхали з АТО на ротацію. Їх мобілізували 21 серпня, місяць навчали військової справи, а 21 вересня скерували в Донецьку область, де вони несли службу на блок-постах біля Констянтинівки й Водяного. 

Хлопці радіють, що нарешті вдома, однак дещо засмучені, бо перед очима недавно пережиті події, друзі, яких нема в живих… З Божої милості, цього разу, вони повернулися додому всі. У Великомостівському загоні 120 добровольців, з них 41 з Сокальського району. Є хлопці з Полтави, Чернівців, Івано-Франківська… Саме тут, в АТО, відчуваєш, що незалежно, де ти живеш: на сході чи заході, півдні чи півночі держави, ми – єдина Україна, заради якої йдуть під кулі. Наймолодшому добровольцеві в загоні виповниться 21 рік, а найстаршому – 56. Та вік тут не має значення. Чоловіки за місяці служби в АТО здружилися і кажуть, що саме перед небезпекою, коли ти на волосинку від смерті, можна пізнати людину. Вони стали побратимами і залишаться ними назавжди. На жаль, життя військових вже ніколи не буде звичним: ще довго прокидатимуться від моторошних снів, ще довго болітимуть їхні душевні та фізичні рани…

У житті не раз кожен постає перед вибором: як бути? А тим більше, коли відбувається акція протесту на Євромайдані чи сепаратисти топчуть рідну землю. Зробив свій вибір і Тарас Мандрик. Він одразу поїхав до Києва, щоб приєднатися до учасників акції на Майдані, а потім пішов добровольцем в АТО. Каже, що серце обливалося кров’ю, коли бачив у теленовинах сюжети з передової, де українські бійці вели бої. Відчував, що його місце там, бо як справжній чоловік, має боронити Батьківщину та родину. Рідні спершу відмовляли, але потім змирились та схвалили його рішення. Такий патріотичний поклик душі відчули й Сергій Вацик та Анатолій Хімка. В останнього троє діток. Тож запитую, чому, маючи всі підстави, щоб не бути мобілізованим, він всетаки пішов воювати? На що чоловік відповів: «А хто захистить моїх дітей та родину, як не я сам. Якщо ми сьогодні не зупинимо ворога на сході, то завтра він прийде сюди і вижене нас з наших хатів, буде глумитися над нашими дітьми». 

Мої співрозмовники з великою теплотою розповідають про волонтерів, які допомагають їм продуктами, взуттям, одягом та медикаментами. Завдяки їм, бійці на 80 відсотків забезпечені всім необхідним. Адже в АТО прикордонники живуть у воєннопольових умовах, де немає змоги прати одяг чи готувати їжу. До того ж не завжди тканина, з якої пошили військову форму, якісна. Часто просто розлазиться. Тож вдячні усім сокальчанам, які допомагають українській армії, шиють військову форму, маскувальні халати, сітки, передають продукти та речі першої необхідності. Зокрема, волонтерам Олександру Іванову та Ігорю Куклі з громадської організації «Народне слово», які неодноразово доставляли волонтерську допомогу на передову. Анатолій Хімка додав, що назавжди запам’ятає цьогорічний Щедрий вечір. Волонтери приїхали до них і організували вечерю з кутею, узваром, варениками просто на блокпості. 

– Ми, наче вдома побували, – каже він. – Це так було зворушливо. Згодом трохи продуктів, які привозили сокальські волонтери, ми відвезли багатодітним родинам та дітям в інтернат, щоб вони могли відсвяткувати Різдвяні свята. 

Найбільше вражає те, що саме ті, які відважно б’ють ворога, захищаючи Батьківщину, крадькома витирали сльози з очей, коли тримали в руках дитячі малюнки та листи, в яких діти просять: «Повертайтесь живими!», «Ми Вас любимо і чекаємо!», «Ми молимось за всіх Вас!» Тож вони під час відпустки побували в школах, зокрема, в Телязькій, Сокальському НВК «ЗШ І-ІІІ ст. №2 – ліцей» та Сокальській санаторній школі-інтернаті, подякували хлопчикам i дівчаткам за їхні малюнки та молитви, а вчителям сказали велике спасибі за те, що виховують патріотів. 

Сергій Вацик розповів про скромний армійський побут вояків. Вони живуть у бліндажах, які самі збудували. Мають польову кухню. Варить їжу той, хто вільний від чергування на блокпості. Сергій перед тим служив у 28-й бригаді. Тож тепер, коли його побратими проїжджають блокпост, передають вітання, розповідають останні новини. 

Військові кажуть, що територію, яку охороняють українці, сепаратисти весь час обстрілюють. Практично, немає ні дня без обстрілів. Міста i села, які є неподалік передової лінії фронту, зруйновані. Поля «засіяні» снарядами та мінами. Підприємства не працюють, люди не мають роботи. У крамницях напівпорожньо, або вони зачинені. Люди залишають рідні домівки. Виїжджають до родичів та знайомих, шукають прихистку у волонтерів. За час служби добровольці затримували сепаратистів, які намагалися видати себе за мирних громадян. На щастя, їх затримання минуло без втрат. Анатолій Хімка, порівнюючи озброєння теперішнє i тe, яке було шість місяців тому, констатує, що воно стало кращим. З’явилися броньовані машини. Зокрема, КРАЗи та іномарки.

За ці місяці чоловіки пережили чимало. Однак розповідати про це не поспішають, лише опускають очі. Мабуть, не хочуть згадувати, а може, турбуються, щоб не переживали їхні рідні. Невдовзі їм знову повертатись в АТО. Розпитую, як ставиться до українських збройних сил місцеве населення. «У перші дні, коли ми приїжджали, було 80 відсотків проти нас. Тепер думка місцевого населення значно змінилася: 70 відсотків уже за нас, і лише 30 підтримують сепаратистів. Люди втомилися і хочуть миру та спокою, щоб повернутися у рідні домівки», – відповідає Тарас Мандрик.
Вояки кажуть, що їм прикро і сумно, що 70 відсотків хлопців тікають від війська за кордон або десь ховаються, щоб не отримати повістки. А вчора зайшли в кафе, а там сидять молодики напідпитку, здорові та кремезні, веселі та безтурботні, розповідають, що вони патріоти. Правда, лише на словах, бо на передовій воюють інші, які віддають за них своє життя. Образливо, що справжніх патріотів так мало. Адже бійцям в АТО, на передовій, потрібна заміна, щоб набратися сили та загоїти рани. 

Тарас Мандрик, Анатолій Хімка, Сергій Вацик готові захищати до останнього свою землю, своїх рідних. І додають: хто ж воюватиме, як не ми?

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

 

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

five + two =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!