Давним-давно, ще, коли на тому місці, де тепер квітує Київ, були ліси і поля, прийшли туди три рідні брати Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь. Їм дуже сподобалось місце над Дніпром і Кий задумав побудувати тут оселю. Так зародився Київ-город, тобто Києве місто, що започаткувало нашу державу.
Україна край колосистих ланів, цілющих джерел, край великої кількості благословляючих фігурок Богородиці. Україна скарбниця чарівних вишиванок, задушевних пісень. Які казкові наші села, коли зацвітуть вишні, яблуні, ніби ангели білими крильми обнімають садовину. А як защебечуть соловейки, їм відщебечуть солов'їхи, серце омолоджується. Як стрічки, в'ються ріки по рідній землі, грають дзвони на величних куполах церков.
Всього було на страдницькій дорозі твого життя, Україно, криваві війни, голодомори, концтабори. Усе минуло, та не забудеться, як твоя козацька слава, як твої гуси-лебедята, що брали нас на крилята. Все з тобою і з нами, рідна земле, втрати твої і здобутки, сльози материнські і виблагала воля. Уся історія України безупинний ряд повстань за правду, за волю, захист рідної землі і дорогих могил предків. Український народ втомився від воєн, від розорень і спустошень, що перетворюють квітучий край у руїну. Наш поет Микола Вороний (1871-1938) ще на початку XX століття звертається до уярмленого духовно і фізично окутого українського народу: "За Україну! З огнем завзяття рушаймо, браття, всі вперед!…" Ціле століття цей клич веде і нас до волі, до миру і правди.
24 серпня 1991 року, в суботу, о 18.00 год. наша держава стала незалежною Україною. Вікова мрія збулась. Дякуємо долі.
Та ворог не спить. Знову в рідному краю дзвенять шаблі. Ми так щиро віддавали шану Борцям за волю України і чомусь знову маємо нових борців. Вічна материнська скорбота не покидає нас. Поруч із людиною Творець створив природу, щоб людина брала з неї приклад, щоб споглядала, як мирно живуть комашки, птахи і звірі, кожне зіллячко і квітка. А чому між людьми стається такий допуст, повний сліз і крові? Нас із сусідами росіянами розділяють тільки рядочки кущів калини Чернігівщини, соснові бори Сумщини, золотисті лани Харківщини, високі терикони Донбасу. Ми так добре зжилися із невістками, зятями з Росії, поважаємо їх. А лихі правителі налаштовують одних синів проти інших. І дивуєшся звідки в них така ненависть до нас. В чому наша провина? Скільки буде ще тих руїн і сиріт? Та недруги не знають, що тим самим загартовують нас, а самі в своїй люті згоряють. Вбивця, грабіжник ніколи не багатіє.
Нам, українцям, треба всім гуртуватись, бо єдність найміцніша підвалина, на якій будуємо Державу любові. Українці позбавлені правдивої історії. Ніколи не йшли ганебною дорогою ті люди, які змалку пізнавали правду від своїх предків про їхнє минуле. Прикро, але є серед нас люди, які, як необачна рибка, на гачок з приманкою ловляться, стають наймитами у можновладців-незичливців, допомагають їм гнобити свій народ. Перевертнями їх називають. Дуже жаль, що є між нами люди, ніби свої, а втішаються із занепаду України. Оте наше гасло "Слава Україні!", що батьки пошепки вітались, щоб знову не опинитись в Сибіру, від них звучить, як насмішка. Та історія все карбує. Ними ще повстидаються онуки.
Як би нас недруги не принижували, ми боремось, знову захищаємось, міцніємо духом. Наші патріоти простий люд, який живе українськими традиціями, який боїться прогнівити Бога, хоче помогти ближньому в біді. По іншу сторону від нас без національної свідомості збаламучені можновладці, відірвані від народу, бояться своїх друзів і самих себе. Молоді покоління мають знати правдиву історію України. Треба пам'ятати, що саме українські гетьмани перші прокладали трагічний шлях до Сибіру, на Соловки, в Петропавловську в'язницю, а за ними холодні вагони, як змії, повзли із мільйонами страдаючих українців в сибірські далі.
Ми гордимося тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе. Ми безмежно любимо свою державу, пишаємося, що ще живе давня Україна, не пропала її сила, збереглася, заховалася в херсонських степах, в галичанських левадах, на гуцульських полонинах, між затишними хатами волинян… Ми пам'ятаємо із старовини патріотку Марусю Богуславку, поетесу Марусю Чурай, співаємо "Молитву отамана Калнишевського", насолоджуємось творами наших видатних українців Івана Котляревського, Григорія Сковороди, Михайла Коцюбинського… Шевченко із "Заповітом" прикрашає кожну оселю.
Як крихта від хлібини, кожне з нас, частинка України. Земля наша має незміряну силу, до якої знову і знову повертаються лебедині зграї з далеких світів. Молімося, щоб Господь зм'ягчив серця недоброзичливців наших, щоб вони прозріли і пізнали яка могутня сила любові і згоди, і, яка безплідна ненависть і гнів. Зробімо для України, кожен зокрема, хоч на макове зерно добра, подбаймо про красу її природи, про чистоту, про культуру… Молімося, щоб замовкли гармати.
В ці святкові дні 24-річчя Незалежності України, оповиті смутком, а пізніше, в дні радості, як подяку, засилаймо до небес "Молитву за Україну" на слова О. Кониського:
"Молимось, Боже єдиний, нам Україну храни,
Всі свої ласки, щедроти Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю, дай доброго світа!
Щастя дай, Боже, народу і многая, многая літа".
Марія КАЛЮГАКАЩУК, с. Скоморохи.