Коли їдете на екскурсію, водій обов’язково попередить: пристебніть ремені безпеки, якщо не хочете платити штраф (а він тут немалий 200 шекелів, за ці гроші можна здійснити ще одну екскурсію та ще й з обідом). Так було і того разу, коли ми вирушали по маршруту "МініІзраїль. Латрун".
Парк мініатюр, який будували одинадцять років і постійно реставрують, додаючи нові деталі, що з’являються в сучасних містах, вражає своєю точністю: літаки в аеропорту вирулюють на злітну смугу, звучать гімн і пісні, які ізраїльтяни співають на свята. Ландшафт, будівлі, насадження, костюми людей виготовлені з філігранною точністю. Навіть той, хто ще не їздив на екскурсії, познайомиться тут з усією країною. В парку проводять різні атракції. Ми побачили " індійця", який, б’ючи в барабан, проводив гру з дітьми щось на зразок нашої колишньої "Зірниці". До речі, щодо свят, особливо дитячих, то їх часто організовують на майданчиках у скверах: розстеляють просто на траві скатертини, чи ставлять столики, приносять їжу, забавляють дітей різними іграми. Лунає весела музика, діти змагаються, співають, веселяться спускаються з великих надувних гірок, перевдягаються в різні костюми, запускають повітряних зміїв… Разом з малечею веселяться і батьки.
Під час цієї екскурсії одній з туристок стало зле з серцем. Її відвезли в найближчу лікарню. Жінці не пощастило була субота, шабат. Цього дня життя в Ізраїлі наче завмирає: усі вулиці запруджені автівками (гаражів тут практично нема, хто встигне, припарковує автомобіль біля будинку), місцеві жителі відпочивають або сім’ями їдуть в гості. Особливо безлюдніють вулиці Єрусалима. Івриту жінка, звісно, не знала, ніхто з обслуговуючого персоналу не володів російською мовою, викликати перекладача не могли, тож ним став наш гід. Ми були свідками цих перемовин. Спочатку з’ясовували чи жінка має медичну страхівку, потім довго чекали, поки родичка, яка, на щастя, була поруч, збере необхідну суму грошей. 1200 шекелів вона так і не знайшла, тож хвору тільки оглянули, зробили їй заштрик і, хоча спочатку планували госпіталізувати, відпустили додому. Справді, до лікарні тут краще не потрапляти. Виклик "швидкої" коштує 500700 шекелів, добове перебування в лікарні в середньому тисячу, а ще ж потрібно аналізи здати, знімки зробити, купити ліки… Словом, дороге задоволення не лише для туристів. Як не дивно, але лікарі тут отримують малі зарплати і мусять їх відпрацювати на всі сто відсотків. Підношення від пацієнтів недопустимі. Зрештою, ізраїльтяни цього й не роблять. Місцеві жителі намагаються якнайшвидше опинитися вдома. Тут навіть після складної операції хворих виписують через дватри дні. До лікаря без попереднього запису не потрапиш, часом треба їхати в сусіднє місто. Можна довго чекати під його кабінетом на прийом, навіть з хворим немовлям на руках. Хоча медицина тут, як відомо, на дуже високому рівні. Сюди приїжджають лікуватися зі всього світу. Зате пігулки в аптеці не купиш без рецепту, а їх лікарі виписують неохоче, кажуть, організм сам повинен боротися з хворобою, без хімії. Щодо шабату святої суботи. До нього готуються ще з п’ятниці щоб стіл вгинався від наїдків. Для бідних ізраїльтян є соціальні крамниці, де продукти продають за зниженими цінами, щоб і в них столи були багатими. Взагалі в Ізраїлі панує культ їжі. Їдять всюди вдома і на роботі (бачила як банківські працівники залишали клієнтів, щоб поїсти у спеціально відведеній для цього кімнаті), на вулиці і в кафе, в автобусі і на пляжі… Йдучи на дитячий майданчик, батьки несуть сумки з їжею, впрошуючи дітей з’їсти хоч шматочок відбивної чи якийсь фрукт. В суботу заборонено включати газову плитку, щось робити.
Пейзаж за вікном автобуса цілком відмінний від українського. Куди не глянеш пальми, кипариси, олеандри, квітучі дерева і кущі. Ось дерево, схоже на нашу акацію, але майже без листя, зате гронами звисають фіолетові, як у нашого бузку, квіти. Червоні, вишневі, оранжеві, жовті яких тільки кольорів не побачиш на деревах та кущах. І все це росте на піску. До кожного дерева, кущика, квітки підведена вода. Своїми руками ізраїльтяни перетворили пустелю на справжній оазис, а ми свою родючу українську землю, як не прикро, на смітник. Вздовж дороги бачила оливкові, бананові, фінікові гаї, поля низькорослої пшениці. Здивувалась, чому бананові грона фіолетові? Гід пояснив: на них одягають спеціальні мішечки, щоб комахи не нищили плоди. Такі гаї розташовані і біля дороги, що веде до Мертвого моря рівні ряди пальм милують око серед пустелі, а далі високі піщані гори. Бачила як ростуть фініки найаристократичніші плоди, інжир їжа пастухів і землеробів і навіть каркаде чай з нього у нас п’ють залюбки, а ростуть ці жовті квіти також на дереві. І все це цвіте, буяє (особливо в травні), радує око. Чимало ягід осипається з дерев просто під ноги перехожим, забарвлюючи асфальт у різні кольори. Їх щоранку ліниво підмітають чорношкірі емігранти, які, здебільшого, зайняті на брудних низькооплачуваних роботах.
Під час екскурсії нам розповіли, що на початку ХХ століття у місті Хадера та її околицях лютувала малярія, вимирало населення. І тоді із Нової Зеландії завезли евкаліпти. Звичайно, це не допомогло, довелось ліквідовувати болота, але дерева прижились і благотворно впливають на людське здоров’я. Флору і фауну тут бережуть. Пригадую, на дитячому майданчику одне дерево густо обліпили комахи. Хтось зателефонував, наступного дня приїхала відповідна служба і знищила їх. Ізраїльтяни з гордістю показують насаджені гаї, невеличкі ліси (побачили б наші), встановлюють таблички з іменами спонсорів тощо. Від гіда почула, що у 1963 році мисливці востаннє вполювали лева. Відтоді відстрілювати їх заборонено. Вигулюючи собак у скверах чи парках, господарі збирають за ними екскременти інакше штраф. Варто повчитися так берегти і примножувати природу.
Валентина БЛУДОВА.