Перегортаючи сторінки журналу "Сільський господар" від 15 червня 1934 р. №12, знайшов статтю "В день свята української Кооперації" про здвих нашої Кооперації, вона неабияк мене зацікавила. Думаю, що вона буде цікавою для читачів районної газети, які зможуть провести паралелі між минулим і сучасним споживчої кооперації. Ось уривок з неї: "В цей справді святковий день української кооперації, вона здавала свій іспит на зрілість. Посвятили й прийняли Прапор Ревізійного Союзу Українських Кооператив, як символ найвищої своєї відзнаки, символ об'єднання, спільної праці, здисциплінованості й сили.
Свято почалося Службою Божою, яку відправив Преосв. Єпископ Будка. Після служби Божої Митрополит Андрей Шептицький посвятв Прапор і під звуки музики "Боже великий єдиний", передав його РСУК, та завізвав присутніх не шадити сил для спільної праці в кооперації. Перший голова Ради Ревізійного Союзу доктор К. Левицький, що переняв Прапор, поцілував його і запевнив усіх, що Прапор цей буде тримати високо, непохитно й сміло та поклонятися тільки правді, бо в правді наша побіда! Після цього представники "Просвіти", "Сільського господаря", "Рідна школа", Союзу українок, "Народної торгівлі", "Маслосоюзу","Центрсоюзу" увінчали Прапор лентами, а сенатор інженер Юліан Павликовський, теперішній голова РСУК, підніс Прапор у гору. В цей момент затрубіли сурми, а орхестра відіграла кооперативний гімн. Сенатор інженер Павликовський сказав до зібрання: "Все вірні ідеалам нації: вслухані в золотий гомін рідної землі, сповнюючи природні, стихійно сильні накази українського духу й українського серця”.
Стоїмо на службі життєвих змагань економічно слабших шарів українського народу; працюємо для потреб шарів тих: потреб і конечностей в ділянці економічносуспільній.
Вчинками нашими, які глибоко коріняться в житттєдавнім грунті християнської етики й моралі, кермує свідомість добра нації, а це досвідний і ясний дороговказ… Ми нарід недержавний творчою працею кооперативної громади виковуємо скарб народу, скарб моральних й матеріальних цінностей, і збагачуємо скарбницю рідної нашої цивілізації.
Рідна наша цивілізація це плід праці, зроджений тисячоліттями; на неї складається творчий труд більше тридцяти поколінь українського народу.
Вона одиноко різьбить духовне й матеріальне обличчя народу, а ширина й глибінь її робить наш нарід видним на небосхилі народів світу. В ділянці нашої національної економіки український кооператизм є наймолодшою її дитиною…
Сучасне покоління українських кооператорів сповняє ревно великий заповід своїх предтеч, заповід праці, в основі якої лежить творчий альтруїзм, перекований у практиці життя на господарський солідаризм економічно слабших шарів нашого народу перекований у їх буйну ростучу спільноту економічно суспільно". Ось так колись урочисто відзначали кооператори своє свято. З тих кооперація пережила різні часи. Це були часи окупації України. За часів СРСР кооперація стала підконтрольною одиницею КПРС. Були у неї свої злети і падіння та попри всі негаразди, українські кооператори стралися працювати у кращих своїх традиціях.
На жаль, з настанням Незалежності України, споживча кооперація втратила свій авторитет. Так звана Укркоопспілка та їй підлеглі Облспоживспілки, присвоїли паї громадян-пайовиків, довели до банкрутства дочірні райспоживспілки. Щоб вижити в умовах ринкової економіки, почали здавати торгові заклади і приміщення в оренду, продали торгові підприємства, харчо-промислові фабрики та цехи, вдалися до махінацій та беззаконного присвоєння майна споживчого товариства. Все це відбувалося беззаконно. Кому дістались кошти від продажу торгових об'єктів? Нечистим на совість людям, які використали своє службове становище і присвоїли майно пайовиків. Це ж не справедливо! Від цього лише втратила наша держава, до того ж нема ні належного обслуговування покупців, ні поваги до них. Чомусь усі забули про добрі традиції українських кооператорів, які їх плекали роками. Через що й звернувся до пана Президента з проханням розібратися у всьому та повернути минулу славу кооперації, основу життєдайності України та всього народу. Тепер очікую на його відповідь.
За дорученням Всеукраїнської ради ветеранів Сокальського району Львівської області, член Ради Мирослав БАБСЬКИЙ.
