Цікаво знати

Моя «Відвага»: про табір, де гартують дух і тіло

У серпні поблизу с. Ковалівка, що на Полтавщині, відбувся наметовий вишкільно-патріотичний табір "Відвага імені С. Ґавдиди", який ось уже кілька років поспіль організовує Молодіжний націоналістичний конгрес. У таборі молодь з усіх куточків України має змогу не тільки дізнатися більше про історію українських визвольних змагань, але й зміцнити свій дух і тіло. Як це відбувається і чому варто зголошуватися на "Відвагу", хочу розповісти молодим читачам "Голосу з-над Бугу". Учасники табору – діти та школярі різного віку.

"Відвага" – це табір, який у середовищі української патріотичної молоді вважається символом гартування духу. Щоденні ранішні вставання, ранкові кроси і руханка, нічні алярми та 70-кілометровий вимарш – усе скеровано на те, щоби боротися з власними лінощами та слабкістю. Попри труднощі, про які його потенційні учасники знають завчасно, щороку цей табір збирає молодих націоналістів із Сумщини і Тернопільщини, Полтавщини і Львівщини, Харківщини і Буковини. Про цей табір я дізналася на схожому вишкільному таборі "Лицар Чести", який відбувався на Сокальщині в липні цього року, і відразу ж вирішила випробувати себе. До речі, на сайті Всеукраїнської громадської організації "Молодіжний націоналістичний конгрес" (яку скорочено називають МНК) можна було дізнатися більше про нього і про інші молодіжні акції.

Звичайно, нелегко було переконати батьків відпустити мене так далеко, крім того, я сумнівалася, наскільки мені, старшокласниці, вдасться "вписатися" в студентське товариство. Однак подумала, що "Відвага" – це також боротьба з власними сумнівами, тому, переконавши батьків, вирушила назустріч пригодам і згодом ні на мить не пошкодувала про це. Отож чому варто їхати на "Відвагу", "Лицар Чести", "Повстанську ватру" та інші акції МНК?

По-перше, "Відвага" – це можливість познайомитися з ровесниками – хлопцями і дівчатами з різних куточків України (цьогоріч їх було понад 50 осіб). Це гарна нагода щовечора посидіти коло ватри, поспілкуватися, поспівати, а також відчути плече друга чи слово підтримки тоді, коли тобі важко – на вимарші, під час кросу чи нічної варти в лісі (навіть дівчата стоять "на стійці" вночі). А потім, уже вдома, спілкуватися за допомогою Інтернету, планувати нові спільні події.

По-друге, це надзвичайно цікаво. Наприклад, не так часто ви маєте змогу взяти участь у тереновій грі. Учасники табору, поділившись на дві групи, відшукують прапор супротивника. Окрім відкритих сутичок із "ворогом" зі зриванням пов'язок (які символізують життя учасника теренівки), треба було навчитись уважно спостерігати, бачити сліди, бути непомітними, орієнтуватися в лісі.

По-третє, це повчально. Інформацію, почерпнуту на щоденних гутірках (не плутати з уроками), про те, що таке націоналізм, як боротьбу поєднувати з релігійністю, як бути лідером, як виживати в лісі, можна було відразу ж випробувати на практиці, під час таборових буднів.

По-четверте, це здорово. Щоденні ранкові руханки поєднувалися зі спортивними іграми – регбі (до речі, моя команда виграла цю гру), боксом (дівчата на таборі теж боксують!!!), туристичними змагами (перехід по канату, рух смугою перешкод тощо). Важливо, що основний принцип табору, де немає старших, а всі молоді, навіть бунчужний і комендант – студенти, – заборона курити і вживати алкоголь. За невчасне нічне шикування чи недотримання правил – 100 разів відтискувань від землі тощо. Кульмінацією табору був 70-кілометровий вимарш за попередньо окресленим маршрутом. Мокре від роси взуття, до того дуже зручне, перетворювалося в знаряддя тортур. Але рани на ногах загоюються швидко, а гарні спогади залишаються надовго.

Урешті-решт, такі табори – гарна нагода випробувати себе. Не пам'ятаю, щоб десь так ще смакував мені хліб, як у "день аскетизму", коли ти можеш з'їсти всього три окрайці, хай і щедро посолені.

– Для чого тобі це? – можуть запитати мене ті, хто звик проводити свій вільний час за комп'ютером чи на дискотеках. І я, не вагаючись, відповім, що табір допомагає кожному виявляти свої найкращі сильні риси, ставати впевненим у своїх силах, шанувати себе і свою Батьківщину, цінувати те, що ти маєш, і наполегливо йти до мети. До речі, дискотека на таборі таки була. В останній день ми влаштували святкову ватру, їли "халепу" і танцювали до самого ранку. Провід нам показував сценки, ми грали в цікаві ігри, сміялися і жартували. А найкраще це те, що ніхто не хотів їхати додому, бо ніщо так не зближує, як ті труднощі, котрі ми подолали пліч-о-пліч. На таборі кожен знайшов для себе справжніх друзів по всій Україні. Для мене приїхати на "Відвагу" було великим випробуванням, але, повірте, це було того варте.

Леоніда КОВАЛЬЧУК,
учениця 10 класу Сокальської СШ I-III ст. №3.

Голос Сокальщини на GoogleNews