Літо – найулюбленіша пора року майже в кожного з нас. Це особлива частинка життя, яке починається так само раптово, як і закінчується, наповнюючи усе навколо пахощами квітів і трав, а думки наші – гірськими краєвидами і хвилями Чорного моря, та водночас – хвилюваннями й батьківськими турботами, як оздоровити дітей влітку. Бо ж і канікули найдовші, і так не хочеться залишати дитину в умовах асфальтової цивілізації «нудити світом». Тому хтось обирає спільні канікули з дітьми, а інші відправляють своїх чад до бабусь і дідусів у село, на природу. Зразкових школяриків батьки, як правило, намагаються преміювати хорошим, якісним відпочинком, заслужив – їдеш, а ні – розважайся вдома. Зрештою, визначальним у цьому плані є все-таки сімейний бюджет. І нема на те ради! Тому спробуємо розібратись у недитячих проблемах дитячого відпочинку.
Ціни кусаються…
Нині віднайти потрібну інформацію з детальним описом дитячих таборів неважко. Феєричні пропозиції установ дитячого відпочинку пропонують усе – сауни, високоякісне харчування, екстримальні розваги, навчальні програми тощо. Кожен заклад намагається випередити свого конкурента, обіцяючи дітям незбагненні блага, за які, звісно, батькам доведеться викласти з кишені кругленьку суму, від якої очі і справді круглішають. Бо діти – це найбільше наше багатство, а відтак кожному з батьків хочеться подарувати своїм нащадкам найкраще. І дарма, що кожного року ціни на путівки до літніх таборів зростають, і порівняти є з чим. Згадати хоча б перебування у «Хіміку», яким колись опікувався завод хімічного волокна. Відпочинок у таборі був більш, ніж доступним, а для багатьох мешканців Сокаля – традиційним. Не виникало жодного питання – їхати чи ні, і бажання теж не бракувало. Вартість путівки у ті часи сягала близько 10 карбованців, решту витрат фінансувала профспілка. Нині відпочити у таборі такого ґатунку – не так просто, але можливо.
До слова, на сьогодні закордонні бази відпочинку, де сервіс у рази кращий за український, мають неабиякі переваги перед вітчизняними, і щодо вартості путівки теж. А в наших, м’яко кажучи, ціни кусаються. Звісно, яка ситуація в країні, такі можливості батьків влаштувати дітям таборове дозвілля відповідно до «кишенькового стату-су». Для прикладу, Британський мовний табір, який проходитиме десь на узбережжі Криму впродовж двох тижнів, з безліччю спортивних і розважальних програм, просить в батьків не багато, не мало, а тисячу, і не в гривнях, а євро! Всім відомий табір «Артек» пропонує дитячий відпочинок на 21 день за 16 тисяч гривень, а найдешевшa путівкa на сайті цього закладу – за 7 тисяч! Уточнити вартість таборових змін можна на сайті «Артеку», але що цікаво, попри таку дорожнечу, розкуповуються путівки, як гарячі пиріжки! Тому не дивно, що дитячий відпочинок за кордоном набув такого розголосу. Попитом користуються курорти Чехії, Словаччини, Кіпру, Мальти і, звісно – Туреччини. Організація закордонного дозвілля відбувається за принципом українських таборів, але якість проживання, харчування та навчальні програми, за словами відпочивальників, значно кращі. Порівняймо два тижні табору в словацьких горах – п'ятиразове харчування, проживання у двомісних номерах коштує 3 500 гривень, на додачу вартість екскурсій та витрати на дорогу. У будь-якому випадку, підсумовуючи батьківські фінанси, обійдеться дешевше, ніж у кримських таборах. Це стосується і дорослого відпочинку в Криму. Тому напрошується запитання – чому? Чому дитячий відпочинок в Україні став проблемою дорослих?
А винні хто?
Аналізуючи кілька українських сайтів із пропозицією для батьків влаштувати дітям незабутній відпочинок і порівнюючи його із закордонним, стає зрозуміло, чому останнім часом зростає попит на його користь. Бо насправді – відпочинок за кордоном давно перестав бути розкішшю, а такою собі «економією». Думаю, чимало відпочиваючих в Україні вже давно зауважили, що ціни у нас європейські, а сервіс – український. Тому, вряди-годи, ті, хто вирішив відпочити за кордоном, зекономить також і на «нервах». Але чому вітчизняний дитячий відпочинок дорожчий, ніж їхній, збагнути нині не важко. Чимало спальних корпусів, ледь підрихтованих за останні роки, були побудовані ще за часів Радянського Союзу і потребують значних коштів для капітального ремонту. А ласі шматки табору, на дуже привабливих земельних ділянках, і перспективні санаторні комплекси заповідних зон були приватизовані ще в ті далекі 90-ті роки, коли їх навмисно оголошували банкрутами та передавали у приватну власність. Не треба їхати в Крим, достатньо поїхати на Львівщину – Сколе, Славське та Рожанку! На колишніх, добре знаних місцях туристичних дитячих таборів, за високими валами красуються величні приватні котеджі! А деякі державні установи просто змінили цільове призначення територій дитячого відпочинку.
А винні хто? Виявляється, ще в 90-х роках усі профспілкові об'єкти культурного й спортивно-оздоровчого призначення, зокрема, колишні піонерські табори, перейшли в розпорядження Федерації профспі-лок України. Санаторії та турбази, побудовані за рахунок державних капіталовкладень і профспілкових внесків, нині експлуатують акціонерні товариства «Укр-профоздоровниця» й «Укрпрофтур». Дитячі оздоровчі, спортивні та освітні центри, що перебувають у комунальній власності Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, фінансуються виключно з державного бюджету, місцевих бюджетів і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. А левова частка коштів припадає саме на державні табори «Артек» і «Молода гвардія». Щодо них Кабінет Міністрів України ухвалив державну програму розвитку до 2015 року. Решта комунальних та відомчих дитячих таборів «затягує паски». Спеціальні пільги, зокрема, звільнення від сплати податку на землю, теж не рятують від скрути. Більшість з таких таборів не фінансуються належним чином, тому і змушені виживати за рахунок проданих путівок. От чому єдиний спосіб втриматись на плаву в умовах злиднів – підвищити ціну, навіть якщо вона не відповідає наданим послугам. Що буде далі? Нічого доброго, якщо врахувати те, що чимало пристойних дитячих таборів навмисно зробили банкрутами та «прихватизували» за роки незалежності. Сьогодні ви-правити помилки такої політики вкрай важко, бо все зводиться знову до фінансів, яких у державному бюджеті завжди бракувало і бракуватиме. Тому у вирішенні проблем дитячого відпочинку покладатись доводиться виключно на власні сили і «грошовитий гаманець» або на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за умови, що, принаймні, один із батьків дитини має офіційне працевлаштування.
Усе найкраще – дітям!
Згадка про колишні табори на Сокальщині, в околицях Роятина і Валівки, викликає в багатьох з нас світлу печаль. Невгамовне дитинство в стінах цих установ відпочинку з року в рік наповнювалось особливими спогадами та враженнями, тому кожного літа кращого дозвілля, ніж в «Хіміку» зокрема, в околицях урочища Валівка, годі було шукати! Табірні багаття, захоплюючі ігри, знайомства з новими друзями, море емоцій – спомини, які і досі зігрівають душу! Вражає інша обставина – як таке чудове дитяче містечко після закриття заводу віддали на поталу варварам! Пригадую, пластуни влітку 1995 року на території колишнього «Хіміка» у дерев'яних будиночках провели табір для охочих пізнати Пласт. Правда, керівництво господарського відділу ледь жевріючого на той час заводу не дуже схвально сприйняло ідею пластування сокальських школярів, але проблему з поселенням все-таки вирішили завдяки втручанням пана Миколи Пшевлоцького. Будучи в тому пластовому таборі виховником, я постійно відчувала ностальгію за своїм дитинством, бо жити довелось у тому самому будиночку, в якому колись відпочивала малечею! На розмальованих стінах я потайки відшукувала і свої дитячі надписи, бо така була колись традиція – залишати якусь фразу на пам'ять. Стіни промовляли – як живий щоденник, літопис тих подій! Було цікаво дізнаватись, хто в кого закохався, хто найкраща вожата, і чи сподобався відпочинок. Спогади…
Не дивно, що після нашого пластування, табір почав дуже швидко перетворюватись на руїни: спочатку зникли комунікації та електрощитова, потім самі будиночки, господарські будівлі й металеві конструкції гойдалок… Невже прибуток від зруйнованого у ті часи був більш вагомий, ніж організація дитячого відпочинку! Зрозуміло, руйнувати – не будувати, душа не болить. Тоді цією проблемою не переймались – ні громадськість, ні освіта, ні влада, а шкода! Сьогодні цей щем бринить у душі та відлунює у ледь помітних, заасфальтованих, зарослих травою доріжках. І лише дерева, вічні сторожі, невпинно бережуть у своїй пам'яті дзвінкі веселощі дітлахів, що з барабанами та горнами крокували по цих вуличках маленького піонерського містечка! А чого варті були королівські ночі, із зубною пастою, та посиденьки біля нічного багаття – незабутні враження! Такий вже був звичай табору – улюбленого «піонера» в останню ніч перед від’їздом вимастити зубною пастою, але за ці витівки ніхто ні на кого не ображався. Бо такі дитячі забави були невід'ємною частиною табірного дійства, яке от-от мало закінчитись. Під ранок ми засинали втомлені й щасливі, що навіть не помічали, як нас розмальовували зубними пастами інші веселуни. До чого тільки не додумувались бешкетники! Крали у сплячих речі та зв’язували їх у гірлянди, а потім розвішували на стільцях! Ми щиро раділи такому життю, бо ж були позбавлені батьківської опіки і могли відірватись уповні, а в останню ніч вигадати щось неймовірно пам’ятне та веселе!
На жаль, цих веселощів багато сучасних дітей просто не знають. Пришкільні табори, що організовуються в межах навчального закладу, не замінять їм тієї атмосфери літнього відпочинку, та й фінансування з року в рік бракує. В організації таких таборів, думаю, потрібно враховувати побажання самих дітей – що вони очікують від пришкільного таборування і якою вони бачать програму культурно-масових дійств, щоб почуватись активними учасниками. Бо і в стінах рідної школи можна перетворити усі «мінуси» асфальтового перебування на «плюси», а звичайну рутинну повсякденну роботу з дітьми зробити творчою і не зводити оздоровлення учнів тільки до прогулянок на свіжому повітрі та харчування, гроші на яке цьогоріч «урізали».
Добрим словом варто згадати ще один оздоровчо-лікувальний комплекс «Ровесник» Державного підприємства «Львіввугілля». Розташований у хвойно-дубовому лісі неподалік від Сокаля, табір був заснований ще в 50-х роках. На сьогодні це досить потужна здравниця на теренах Львівщини, розрахована на 450 місць. Влітку та в осінньо-зимовий час канікул установа приймає на відпочинок 600 дітей. Свого часу мені теж доводилось оздоровлюватись у «Ровеснику», і враження залишились досить приємні. Вартість дитячої путівки цьогоріч коливається в межах 2 500 гривень. Досить прийнятна ціна для тих, хто офіційно працевлаштований, бо оплатити доведеться лише 10 відсотків вартості. Решта коштів надійде від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До слова, не усі путівки відшкодовуються в такій пропорції. Фондом затверджено перелік дитячих закладів оздоровлення та норми витрат, що фінансуються за державні кошти в розмірі 90 відсотків та частково – 42 гривні на один людино-день із розрахунку на оздоровчу зміну. Для прикладу, путівка на 21 день в ОСТ «Маяк» Львівського НАУ, у Коблево, коштує 2 331 грн, з яких Фонд відшкодовує 882 грн, а залишок доплачують батьки. Подібних пропозицій достатньо, щоб вибрати прийнятний варіант відпочинку. Кількість путівок, вартість яких потрібно сплатити батькам в розмірі 10 відсотків, ясна річ, обмежена. В будь-якому випадку у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності можна отримати вичерпну інформацію щодо фінансових можливостей оздоровлення дітей. Залишається лише морально підготувати і себе, і малечу до таборового життя. З власного досвіду скажу: в полоні комп’ютерного засилля і «парникових умов», в яких зростають наші діти, це не просто. Бо більшість батьків самі не можуть зважитись на такий крок, мовляв, дома – спокійніше. Зважуйтесь, шановні батьки, таборове самостійне життя дитини того варте. Гарного та якісного відпочинку Вам і Вашим діткам!
Ірина СЛАВЧАНИК.