«Я благаю вас! Ніколи, ніколи не втрачайте надії, не майте сумнівів, ніколи не втомлюйтеся і ніколи не сумуйте. Не бійтеся» – це один з висловів Святого Папи Івана Павла II. Як на часі він нині. Нині, коли на Сході України ллється кров, коли російські найманці і наші манкурти плюндрують українську землю, а в серцях багатьох українців поселилися розпач, зневіра і страх. Але Бог несе нашому народові Слово: «Не плач, бо Я з тобою».
Свідченням цього є місії, під час яких вірні мають змогу вшановувати мощі Святого Івана Павла II. Нещодавно такі місії відбулися в одній з найстаріших церков Сокальщини – храмі Різдва Пресвятої Богородиці с. Тартаків, який з приходом священика о. Богдана Лилика переживає своє оновлення. І не лише стосорокарічне приміщення храму оновлюється, а й душі парафіян щиро тягнуться до Бога, спраглі за Божими науками. Тому й таким велелюдним, щирим був місійний тиждень, який проводили священики чину Святого Василія Великого. Кожного місійного дня вірні парохії, а також сусідніх сіл брали участь у Божественній Літургії, приступали до Сповіді й Святого Причастя. В часі наук, які виголошували о. Теодозій Янків, о. Корнилій Яремак та о. Микола Козелківський, кожний мав змогу розважати над особливими темами духовного життя: злуки з Христом у Пресвятій Євхаристії; над Церквою, як інституцією Божою, яка не є витвором уяви поодиноких течій і сект, а справою рук Божих; над проблемою сім’ї у сучасному світі.
Особливу увагу місіонери приділили дітям. Учні Тартаківської школи у супроводі вчителів приходили до церкви, священики пробуджували у них любов і пошану до старших, а головне, до Бога.
На місії були виставлені до загального вшанування мощі Блаженного Папи Івана Павла ІІ, чий життєвий шлях був наповнений жертвенністю й відданою любов’ю до Бога і людей. Місіонери часто наголошували, що постать Івана Павла II є яскравим прикладом для наслідування у щоденному житті людини.
Протягом місійного тижня парафіяни спільно молилися за здоров’я, за Україну.
Роздумами щодо святих місій я попросила поділитися о. Теодозія Янківа:
– Святі місії ведемо вже п’ять років. 13 грудня 2009 року ми вирушили в паломництво по містах і селах, аби проповідувати Слово Боже, і людям дати змогу відчинити двері для Ісуса Христа через Пресвяту Євхаристію. Ми продовжуємо ту місію, яку проводив 26 років Найсвятіший отець Іван Павло II по цілому світі. І таким Євхаристійним паломництвом з Ісусом Христом він переміг великі імперії, переміг страх людського життя, він допоміг багатьом людям повернути долю свого життя. І тому успіхи місії ми відчуваємо у різних місцевостях, де перебуваємо. Люди відкривають себе для Бога. А через пізнання Ісуса Христа пізнають себе, пізнають інших, бо тільки в Христі Ісусі людина здатна себе пізнати найкраще. І, поєднавши себе з Пресвятою Євхаристією, повертає справжнє життя, самооцінку, вона розуміє високу ціну і вартість свого життя. І тому, отримавши таку християнську свідомість, намагатиметься зберегти гідність, достойність і захищати свою свободу. Бо тільки людина, звільнена від гріха і наповнена життям Божим, здатна до кінця розуміти, чим є незалежність, свобода її і її народу.
– У своїй проповіді Ви говорили про єдність: єдність християн, єдність українців. Але наразі тої єдності нема…
– Довгими століттями нас роз’єднували. І це духовне розбиття дуже глибоко ввійшло у душу нашого народу і створило глибоку незагоєну рану. А ще через неволю, в якій століттями перебував наш народ, відбулося велике душевне спустошення і знищення християнської свідомості. І тому тепер, відроджуючи християнську свідомість в людському житті та єднаючи людей з Христом, можна за деякий час сподіватися, що прийде духовна єдність. Бо без тої свідомості, без поєднання людини з Христом єдності не буде. Ми це бачимо на наших місіях. Бо є села роз’єднані на різні конфесії, але, якщо вони приходять на місію, то всі сповідаються і причащаються. І це вже є та ластівочка, що нам сповіщає, дає надію, що колись та єдність прийде. Ми бачимо наочно, чим можна об’єднати народ – вірою в Бога і хрестом Євхаристійним.
– Моє покоління не мало змоги так глибоко пізнати Бога, бо за радянських часів то було непросто. A нинішні діти й молодь, як вони сприймають християнську науку, ці місії?
– Ми сьогодні переживаємо дуже небезпечне явище, маємо справу з практичним атеїзмом. Тобто є те покоління, яке народилося у шістдесятихвісімдесятих роках, коли церкви були закриті, ці люди не могли відвідувати Служби Божі. А отримавши якісь знання від бабусь і дідусів, не могли це зміцнити через практикування у Святих тайнах. І сьогодні багато з них відійшли від церкви, тобто не ходять на Служби Божі, а це означає, що прийде такий час, що вони перестануть бути справжніми християнами. Їхні діти теж. Але попри те ми маємо у церквах молодь, і якщо є такі місії, то вони приходять. І до них приходить усвідомлення того, де їхнє місце. Бо, коли ведемо мову про святу тайну Євхаристії, то мусимо зрозуміти, що це є найкраща школа християнського виховання. Якщо на місіях будуть присутні діти і молодь, то є надія, що цей народ буде сильний і могутній. В Тартаківській церкві на вечірніх Службах Божих було багато дітей і молоді. Якщо на початку місії хтось сумнівався чи будуть люди, то тепер бачимо, скільки їх приходить. Бо сила того кличу Святійшого Отця Папи Івна Павла II «Відкрийте широко двері для Ісуса Христа» принесла плід.
…Мешканці Тартакова і навколишніх сіл дуже урочисто зустрічали мощі Святійшого отця Івана Павла II. Діти декламували вірші, місіонерам дарували квіти. Особливо багатолюдною була Служба Божа за Україну, а ввечері – панахида за Героїв Небесної сотні і тих, хто поліг у зоні АТО. Не менш урочисто прощалися з мощами Святійшого отця і місіонерами. І символічно, що з церкви Різдва Пресвятої Богородиці їх виносив вояк, який нині захищає незалежність і свободу України, Тарас Свист. Люди співали духовних пісень. Втирали сльози, які з розчулення котилися з очей. Під час недільної Служби Божої, яку, окрім місіонерів, вів і настоятель церкви о. Богдан Лилик, храм був заповнений парафіянами. Люди ще раз торкалися святих мощів, сповідалися, приймали Cвяте Причастя, отримали благословення від священиків о. Теодозія Янківа, о. Корнилія Яремака та о. Миколи Козелківського. Місіонери вдячні за підтримку настоятелеві храму о. Богдану Лилику, хористам, братству і сетринству, всім парафіянам, які взяли участь у місіях, бо вони прониклися одним із заповітів Святійшого отця Івана Павла II, що «найгірша в`язниця – бути закритим серцем». Люди відкрили свої серця для Ісуса Христа.
Оксана ПРОЦЬ.
Фото автора.