Цього разу в рамках проекту "Громада" ми помандрували перлинами Прибузького краю селищем Жвирка та селом Завишень. Шукаючи щось незвичне і неординарне у Жвирці та Завишні, розпитували місцевих мешканців, тому почули чимало цікавого від міфів до статистики.
Довідка: селище Жвирка населення 3710 осіб, територія 2,18 кв. км, дата заснування 1885 рік.
Напевно, у більшості мешканців Сокальщини Жвирка асоціюється з найбільшими промисловими підприємствами, які процвітали у минулому та розвиваються нині. Спектр послуг, які вони надають, доволі широкий: виготовляють бетонні вироби, бруківку, меблі, асфальт, печуть хліб. І це тільки маленька частинка того, що виробляють на території селища. Тому промислова гілка є бюджетоутворюючою в бюджеті селищної ради. Для ремонту ж/д вытки, яка проходить через селище ми замовляли рельсі та шпали для ремонту. Для доставки матеріалів ми скористалися послугами міжнародних перевезеннь вантажів компанія М&М. На сайті компанії ми знайшли та замовили вантажний автомобіль. Також працівники компанії нам порадили, як більш ефективніше використати об'єм причіпу при складанні товарів.
Жвирківський селищний голова Іван Кошлай розповів: "На території селища працює меблева фабрика, яка славиться не тільки в Україні, швейна шиє одяг, підприємство з виготовлення вагонки, хлібопекарня та кондитерський цех, який виготовляє солодощі. Всі ці об'єкти сплачують податки і тим роблять чималий внесок у бюджет селищної ради. Розуміємо, що нам залишається маленька частина від того, але й за ті кошти можемо щось зробити для громади".
До речі, знайомлячись з селищем, ми зауважили, що навіть сьогодні, в доволі непростий для країни час, тут усюди кипить робота: на кількох вулицях розпочинають будівництво вуличного освітлення, латають комунальні дороги, проектують водогін від Сокаля до Жвирки. Не забувають і про енергоефективність: встановили нові металопластикові вікна та двері у Жвирківському дитячому садочку, та навіть більше, у багатоповерхівках внутрішнє будинкове освітлення замінили на енергозберігаюче на основі сучасних діодних ламп.
Громада Жвирки розвивається багатогранно. Досить цікавим досвідом для мене стала діяльність церкви та новаторство отця Петра Звіра. Завдяки його старанням при храмі діють доволі нетипові гуртки танцю і фітнесу. Але якраз оце нетипове поєднання дає стовідсотковий результат зацікавленості дітей і молоді та всебічного їхнього розвитку. Зрештою, це підтвердив і селищний голова Іван Кошлай: "Кожна робота оцінюється за результатами. Ми з отцем Петром стараємося йти вперед, робити добрі справи для людей".
У Жвирці, як і в цілому в Україні, чимало проблем дороги, житловокомунальна сфера, фінансування. Але в цій, здавалося б, безнадійній ситуації, тут розробляють квартали забудови, проектують каналізацію, дбають про енергоефективність. Громада прагне європейських цінностей, тісно співпрацює з польськими гмінами. Селищний голова розповів, що планують і далі продовжувати українськопольську співпрацю, будуть долучатися до написання спільних міжнародних проектів. Адже кошти з них спрямовують на розвиток громад, тож можна вирішити хоч якусь частину проблем.
До речі, серед значної інформації про Жвирку, є доволі цікавий факт: залізничний вокзал це у •20 разів менша точна копія залізничного вокзалу м. Чикаго (США).
Досить цікавим є поєднання населених пунктів у Жвирківській селищній раді. На противагу промисловій Жвирці далі нас зустріло спокійне культурне село Завишень.
Довідка: село Завишень населення 1210 осіб, територія 2,5 кв. км, перша згадка про село 1531 рік.
Що найперше відчувається, мандруючи вулицями цього населеного пункту, то це душевний спокій і гармонія. В очах людей помітна виваженість та порозуміння. Не дивно, що центром розвитку громади тут став Народний дім. Високий культурний рівень це показник громади уже багато років. Хоча, за словами завідувача Народного дому Ольги Пісні, цей шлях становлення був доволі нелегким: "В 2011 році я прийшла сюди на роботу. Прийняла просто руїну, приміщення на той час не опалювалося, було практично без вікон і дверей. Спільно з селищною радою почали працювати над тим, аби зберегти культурний заклад. Найперше перекрили дах, за кошти спонсорів. В 2011 році повністю завершили реконструкцію Народного дому, він отримав друге життя".
Високий рівень культури підтверджується і високими званнями. В Завишні працюють два народні колективи хор "Хлібодар" (керівники Богдан Кійко та Роман Козярський) та просвітницький колектив "Дивосвіт" (керівник Наталія Гнатюк). Ці колективи мають звання народних уже понад двадцять п'ять років.
Завишень не залишається позаду Жвирки щодо проблем збереження електроенергії. Щоб створити комфортні умови для поціновувачів культури та активістів громади у Народному домі встановлюють опалення на основі твердого палива. Це ініціатива селищного голови, кошти виділили з місцевого бюджету. Ольга Пісня надіється, що тепер завжди у Народному домі буде тепло і затишно.
Завишень забезпечений основами цивілізаційного життя, він вабить жителів своєю гармонійністю. Тут дбають про найсокровенніше нашого народу його національну ідентичність і навіть планують благоустрій території біля пам'ятника Кобзареві. Немає більшої цінності, як єдина громада і любов до рідного села. Ось якої думки Ольга Пісня: "Я в Завишні вже майже 20 років. Це вже моє рідне село, тут моя родина, мені подобаються люди, які тут живуть і ми разом дбаємо про село".
Обидві громади мають проблеми, як і всюди, але тішить те, що вони шукають шляхи, аби їх вирішити. Тож бажаю їм терпіння та сили до праці".
Віктор ПРИТУЛКО.
