Коли мені порадили прочитати книгу нашого земляка (він жив і вчився у Сокалі) Ярослава Заблоцького "Як я став Заблоцьким. Пригоди стоматолога в червоному метелику", спочатку подумала, що вона адресується лікарям. Але вже з перших сторінок зрозуміла свою помилку: вона якнайменше присвячена стоматології, кожна із 156 історій – це запрошення до роздумів, в першу чергу над тим, чому нам всім так мало вдається, хоча для роботи, досягнень ніби немає жодних перешкод. І читається книга на одному подиху.
Як каже сам автор, "провиною" всьому стали пости в Фейсбуці про події в Україні кінця 2013-початку 2014 року, написані для російських друзів, які його не розуміли. Він, зокрема, написав: я не займаюсь політикою, я не прагну в парламент, не шукаю державних посад, я – не герой, а скоріше, боягуз! Вам, мабуть, буде важко зрозуміти єдине, за що мені зараз дуже соромно, так це за те, що я не загинув на Майдані, за те, що це не мене били по голові, за те, що не мені кийком вибили всі зуби. І таких, як я – мільйони!
Вам не зрозуміти нашу біль, наші сльози і надії. Не дивлячись на те, що моя рідна мова українська, що розмовляю нею, пишу по-українськи, буду вам писати по-російськи! Буду вам писати про себе, про своїх друзів, свою країну! Мені не наплювати на те, у що ви вірите, і я поважаю ваших героїв! Я вірю, що серед вас, моїх російських друзів, є люди, яким також не наплювати на те, у що віримо ми, ваші сусіди і друзі, українці!
Саме читачі Фейсбуку наполягли, щоб він видав книгу. Вона видана двома мовами – російською та українською в перекладі Андрія Баша. Чудові ілюстрації намалювали народний художник А. Василенко та І. Бежук. Книгу перекладають польською, вірменською та грузинською мовами.
Звичайно, ми чули про знамениту стоматологічну клініку Заблоцького у Львові, мабуть, дехто і лікувався в ній, але в цій книзі немає самореклами. Автор на власному прикладі показує, що всепоглинаюче бажання працювати, якнайкраще робити свою справу, можуть змінити долю. Але для цього потрібно проявляти цікавість, відкритість новизни і весь час вчитися. Читаючи першу історію "Скажиноно, синку" і далі – "Батьки і діти", "Любов до мами", відчуваєш пронизливу ніжність автора не тільки до рідних (з якою любов'ю він розповідає про свого батька-водія та маму-домогосподарку!), а взагалі до старших людей, що згодом вилилась у проект "Якість життя для наших батьків".
У нього багато титулів: доктор медичних наук, професор, практикуючий лікар, ректор приватної стоматологічної академії. Успішний представник сімейного бізнесу в Україні – разом з ним працюють його дружина Зеновія, донька Олена та син Олег. Ідеолог та президент Міжнародного Альянсу Імплантологів, під егідою якого щорічно організовується всесвітній благодійний проект з безкоштовної імплантації людям похилого віку "Якість життя для наших батьків"…
Ярослав Заблоцький – людина-парадокс, людина-унікум, яка надихає інших на великі справи. Свої історії він розповідає невимушено, з гумором. В них – проста життєва мудрість і філософія, яку легко збагнути. Він вчить як можна започаткувати бізнес, не маючи великих коштів, і як можна переконати людей робити добрі справи, не чекаючи за це винагород, розповідає, хто такий партнер і що таке корупція, а також про людські і сімейні цінності. В його розповідях є спогади про рідне місто, родичів, друзів, в яких відчувається щирий інтерес до людей. Книга, як пише в передмові до неї Віталій Заблоцький (тезко за прізвищем), потрібна нам, українцям – книга розумна і весела – хоча часи зараз нелегкі.
Валентина БЛУДОВА.
