Сьогодні Україна опинилася в надзвичайно складній ситуації. Чи не найбільшою проблемою виявилася криза віри. Народ залишився без духовної основи. Суспільні розчарування опустилися до критичної межі. І це особливо набирає гострих обрисів і стає надзвичайно небезпечним перед вирішальними етапами нашого українського буття. А саме, перед виборами до Верховної Ради України, які відбудуться 28 жовтня 2012 року. І вони, ці вибори, будуть без перебільшення визначальними для української нації. Або ми надалі залишимося безхребетними рабами, яких легко можна купити помпезною політичною рекламою, кілограмом гречки та банкою консерви або політичним проектом, створеним суто під вибори з її новим, припудреним політтехнологами, лідером-рятівником українців, який навіть реально не знає проблем та потреб своїх виборців. Адже ми знаємо уже з нашої недалекої історії, що всі ті проекти без ідеологічної основи та чіткої політичної спрямованості за дуже короткий час лопають, як мильні бульбашки. Вони лише забирають наш дорогоцінний час для розбудови української України. І що головне, такими проектами промивають мізки нашим виборцям кожних чергових виборів. І в більшості випадків такі проекти, вибачте за тавтологію, проектуються в Кремлі за кошти наших загарбників, які Україну бачать лише як сировинну базу для по-будови свого могутнього «Рускава міра», а нас, українців, як рабів-придатків для їхніх загарбницьких проектів.
А чи, може, настав час показати, що ми освічена та високодуховна нація в центрі Європи з тисячолітнім корінням?
Велика небезпека для України сьогодні – це низька політична культура та необізнаність населення, а, отже, відсутність громадянського суспільства, що не притаманно державам з розвиненою демократією.
Декларативно ми – незалежне українське суспільство, а, насправді, і досі не позбулися статусу «радянської людини» з усім її спадкоємством. А саме, нікчемний рабський страх перед системою, тепер уже не радянською, а комуно-кримінально-олігархічною, пристoсуванство, зрадництво, користолюбство, принцип «моя хата скраю» або «своя сорочка ближче до тіла», власне збагачення понад інтереси нації та держави. Це з однієї сторони.
А з іншої сторони, синдром «кочубеївщини», яка модернізувалася, і в XXI столітті заважає державотворенню та становленню нації. Тому замість боротьби за долю України, її національну ідею настало, за Ліною Костенко – «велике мискоборство», яке нині підсилюється залученням до внутрішніх міжпартійних чвар різних закордонних, не завжди дружніх, зате потужних сил. Замість того, аби розбудовувати українську державу за духом та змістом, а не тільки за формою, що маємо зараз? Наші націонал-демократи воювали між собою, хто більший патріот і хто більше любить Україну, при цьому створюючи одну за одною політичні партії для власного збагачення та задоволення власних амбіцій. Ще не збудували державу, а вже розсмикуємо на державки. Маємо багато амбітних отаманів, та маємо мало сумлінних і тихих воїв.
Натомість, наші вороги та їх п’ята колона не дрімають. Скориставшись «кочубеївщиною» наших так званих демократичних лідерів, а також нашою зневірою та байдужістю до майбутнього своєї держави, почали вирішальний наступ. Вони довго вичікували тієї безнадійності, яка витає над Україною, нещадно її нищать, поступово, але впевнено, перетворюючи на російську губернію. Визискуючи економічно, перетворюючи нас на безмовне та бездуховне бидло, почали топтатись по душах українців – нищать українську мову, культуру та переписують історію. Наразі в Україні тимчасово перемагає українофобський напрям політики, згортання Української державности та повернення до совкового варіанту існування. Вони відкрито з лютою ненавистю насміхаються з нас і плюють нам в обличчя.
А що ми? А ми толерантні. Ми дуже всякі. Ми є такі, що за волю кістьми поляжемо і ту ж волю в солодкій дрімоті проспимо. Ми є такі, що будь-якого ворога в нерівній боротьбі здолаємо або ж наречемо його воріженьком і переконаємо себе, що він згине, як роса на сонці. А воріженько не роса – він сам не гине, він хоче, щоб ми згинули. І все для цього робить. Ми все життя працювали на «визволителів», які нашою ж кров”ю і нашим потом визволяли нашу землю один від одного, а нас визволяли від волі. Чому миримося з тим, що в суспільстві проростає «маємо те, що маємо», а не працюємо в напрямі «будемо мати те, що хочемо мати»?
Нині поняття «незалежність» перетворюється для української нації просто в красивий звук, хоч сама нація – і ніхто інший – виборює незалежність «рідної хати», що є запорукою її повнокровного існування.
Головний чинник, який формує думку виборця – інформаційний простір, який на сьогоднішній день окупований антиукраїнськими елементами, які фінансуються сусідніми державами, і вони ведуть загарбницьку політику стосовно України. Отже, нині всі спостерігають за цією інформаційною експансією України через спроектовані проросійські програми, метою яких є спочатку інформаційна колонізація населення, а потім через зомбованих людей, їхніми ж руками загарбати українську територію. Для цього створені всі умови сьогоднішньою злочинною владою, президент та прем’єр-міністр якої давно вже стали васалами Москви. І марно очікувати правдивих соціологічних досліджень, які за гроші олігархів з п’ятої колони в Україні, кремлівських сатрапів та доморощених янучарів формуються так, аби переконати українця у програшності всього українського. І, що найбільш боляче, ми віримо! Як результат, нині українці живуть з душею, зітканою з суперечностей, не люблять того, що мали би любити, не вірять у те, в що мали би вірити. Україна спустошена страшною демагогією.
Для того аби поглянути, як ми, українці, вміємо давати відсіч загарбницьким та цинічно зухвалим намірам Партії регіонів, як незаперечного фаворита у боротьбі проти України, сфокусуємось на Сокальській районній раді. Адже саме в стінах районної ради зібрались опозиційні сили до антиукраїнської політики Партії регіонів. Принаймні, представники цих політичних сил постійно про це заявляють, особливо коли їдуть в округи до виборців перед виборами. Але давайте поглянемо на цю опозиційність зблизька. Все ж таки виборці повинні знати опозиційні настрої своїх обранців у такий вирішальний для нашого народу та держави час.
Як уже повідомлялось, у Сокальському районі головою РДА призначили очільника районної організації Партії регіонів. Всі знають: для чого і саме перед виборами, – про це вже також говорилось. Їх, Партію регіонів, на даний час цікавить одне – результат на виборах.
Тому, враховуючи це призначення, фракція ВО «Свобода» у Сокальській районній раді, за підтримки більшості депутатів з об’єднаної опозиції «Батьківщина», запропонувала внести в порядок денний на позачерговій сесії, яка відбулась 12 вересня 2012 р., питання про висловлення недовіри голові Сокальської РДА – «регіоналці» Н. Карташовій. У такий спосіб показати наш рішучий спротив антиукраїнським діям нині діючої влади.
Але дана пропозиція була не проголосована і не включена до порядку денного. В повному складі, як ніколи до цього, одностайно, не підтримали цю пропозицію депутати від фракції КУН та кілька депутатів від інших опозиційних сил. Це прояв пристосуванства та задоволення своїх власних амбіцій, нехтуючи виклики перед якими постала українська держава та українська нація. Це прояв малоросійства та схиляння голови перед відкритим загарбником. Перефразовуючи В. Винниченка можна ствердити, їх опозиційність та національна ідея закінчується там, де появляється розподіл владних портфелів. Це велике святотатство використовувати український націоналізм для того, аби прислуговувати загарбникам та ворогам українського народу, які нещадно нищать коріння всього українського. Нищать те, за що полягли мільйони українців, жертвуючи своїм життям, визволяючи таких рабів та холуїв.
За свою відданість перед партією влади кунівці отримали бажані посади та зберегли ті, що мали. Отак ось, національна гордість – лише в шароварах. Хребта вирівняти не можуть. Тіні своєї випростаної бояться.
Тому на своїх помилках треба вчитися, робити висновки і дивитися правді у вічі. Не такий ти вже, народе, святий. І з свого лона виплоджуєш і отих поганців, які у найскрутнішу годину зріка-ються тебе, які готові будь-якому зайді продати свою шкіру. Отаких ми маємо манкрутів, безбатченків, безрідних іванів.
Тому треба карати зрадників, «тушок», не має значення, чи вони у Верховній Раді, чи у районній раді. Адже безкарність породжує нове зло.
Тому треба узагальнити ці проблеми, які постійно заважають завдати вирішального удару нашим ворогам та загарбникам.
По-перше: зневіра та збайдужілість українців, які не вірять, що ще можна щось змінити. Адже нема нічого страшнішого, як зневірена людина. Це духовний труп. Це те, що потрібно загарбникам, адже зневірених та доведених до відчаю людей легше купити за кілограм макаронів, і їхніми купленими голосами привести їх в рабство.
По-друге: рабський страх та невпевненість у своїх силах. Постійне схиляння перед загарбниками та пристосуванство. Одним словом – комплекс меншовартості, який нам москвини прищеплювали століттями, заганяючи нас в московське іго.
По-третє: «кочубейщина», яка наскрізь заразила молоду державу, яка і не дозволила випростатись гордо нашому знедоленому українському народу. Адже вона стала причиною, що за сло-вами великого пророка нашої нації Т. Шевченка, «…гірше ляха свої діти її розпинають». Це постійні чвари, поміж так званими провідниками народу, призвели до того, що сьогодні нащадки чекістів фактично оголосили офіційною політикою в державі – українофобію. Історія їх не вчить нічого. Вони і надалі чубляться. Навіть у такий відповідальний та вирішальний для держави період змагаються один з одним для задоволення власних амбіцій.
По-четверте: масове зомбування населення через ЗМІ. Українці стали обирати не серцем та душею, а очима. Красивий політичний відеоролик формує свідомість пересічного українця. Соціологічні дослідження, проплачені коштом олігархів, переконують українця, що він не переможе і, що українці надалі будуть рабами, а їхня думка нічого не варта. Ми це ковтаємо і віримо, що ми на ніщо не спроможні. Чи не гидотство?
По-п”яте: продажність українця стала настільки поширеним явищем, що й гидко слухати. Продають своє майбутнє за кілограм гречки, сто грамів горілки, тридцять срібняків. Тим самим продають своїх дітей у рабство, з якого нещодавно самі вирвались. Воістину, раби та холуї. З національного духу лише перегар зостався. Горілчаний. Національна свідомість прокидається лише тоді, коли прочистить мізки сивухою.
По-шосте: зрадництво тих, які нібито покликані вести за собою народ та будувати державу. Вони заражені хворобою корупції. Нинішні провідники народу справді хворі, але найчастіше – соціально хворі, намагаючись збагатитися за кошт свого знедоленого народу. І немає значення, чи ті чиновники в Києві, чи в Сокалі, чи він у вишитій сорочці, чи у червоній краватці. Мета одна – красти, заради власного збагачення, ставлячи інтереси держави та народу на задній план, при цьому голосно кричать: «Слава Україні!». Воістину, фарисеї та перевертні. Одною рукою б’ються в патріотичні груди, а другою – гребуть, що можуть, у тому числі – й срібняки. Злодії та політичні шулери, яким не потрібні такі поняття, як честь, совість, правда. Вони паразитують на національній ідеї, завдаючи непоправної шкоди українській державі та українській нації. Адже заради задоволення свого матеріального становища та власних амбіцій, ці доморощені яничари, без жодного спротиву, ведуть Україну в нове московське прокляте рабство. Симон Петлюра ще на початку XX століття про них влучно сказав, але як це актуально нині: «Страшні московські воші, а ще страшніші – українські гниди».
Ми маємо очиститися від них, якщо хочете, назвемо це модним словом – люстрація. Мають бути поіменно названі всі зрадники «тушки» у Верховній Раді, районній та обласній радах, всі чиновники-українофоби та їх прислужники-запроданці. Треба називати речі своїми іменами і номінувати їх, наприклад, такими званнями: «Виродок України», «Заслужений хохол республіки», «Народний запроданець України». Нам, крім списку героїв, дуже необхідний символічний чорний список виродків і запроданців, холуїв і наймитів. Отож, давайте назвемо їх поіменно. Назвемо заради молодого покоління, якщо не ми, то хоча б прийдешні покоління повинні знати, хто є хто, розрізняти чорне і біле, запроданців і героїв. І зрадники повинні бути зігноровані нами на найближчих виборах як до Верховної Ради, так і до місцевих рад.
Сьогодні будьмо мудрими. Будьмо впевнені у своїх силах. Не ведіться на гарні реклами, зазирніть під обгортку. Не продаваймося за тридцять срібняків. Пам’ятаймо, що ми під пильним оком Всевишнього, на нас з надією дивлять-ся мертві українці, очікуючи гідної подяки за їхню невинно пролиту кров, на нас дивляться з надією і ще не народжені, адже вони хочуть народитися вільними на своїй, Богом даній землі. Настає момент істини для кожного українця. Пора вже освятити ножі, які наситять скажених українофобів. І тими ножами мають стати наші виборчі бюлетені. Інакше, не приведи Боже, наші діти та онуки змушені будуть освячувати справжні ножі, якщо у спадок від нас отримають рабське ярмо.
Женіть зараз у три шиї всіх песимістів, атеїстів та скептиків, нехай вони не втручаються у нашу енергетику, нехай не сіють страх у наші душі, нехай не примножують сумніви.
Нема часу на печаль і безнадію. Це, власне, ті почуття, що мають охоплювати зараз ворожий до України табір, а не нас. Пам”ятаймо, що наші сумніви сьогодні – це наша поразка завтра, натомість, поразка має бути їхня, а не наша.
Пам”ятайте, що ВОЛЮ ми здобули 20 років тому, а зараз маємо здобути СВОБОДУ. Окупанти з Партії регіонів та їх прислужники ненавидять вільних людей, тому вони панічно бояться свободи. Але вільний вітер свободи вже нестримно шириться над Україною, вже свобода дихає їм у спину. Отож кожен із вас нехай візьме на озброєння свободу і разом усіх перевертнів з Партії регіонів та їх прислужників зметем у каналізацію історичного буття. Вони останні з радянських виродків, що приречені віджити свої лічені політичні дні.
Сьогодні триває боротьба протилежностей – ми і вони. Дві стіни – одна втримається, а друга впаде. Вони мільярдери, це правда, але їх жменька. Ми – звичайні, бідні, на жаль, люди, але нас мільйони, і ми покажемо їм 28 жовтня, кому належить Україна. Ми, звичайні українці, які працюємо руками і головою, маємо стати владою в Україні.
Пам”ятайте, що вільні люди обирають свободу. Адже ВОЛЯ та СВОБОДА слова тотожні. Вороги – тимчасові, а Нація та Українська Держава – вічні! Тримаймося! Все лиш розпочинається!!!
Слава нації! Смерть ворогам!
Тарас СТАРОДУБ, депутат Сокальської районної ради від ВО «Свобода».