Мама для доні пошила білу сукню, приготувала віночок з білесеньких квіточок, бо хотіла, щоб дитина пішла до першого Причастя, хотіла виконати ще один, такий важливий материнський обов’язок. Спішила, щоб встигнути, бо вже завтра мала лягати в лікарню. Та Бог скерував інакше. Саме у цей час священик був зайнятий. Тридцятитрирічна Ольга Шкрабайло засмутилася. Тоді вона не знала, що такий був Божий план. Поїхала до Львова на лікування і впала в кому, в якій перебувала три дні. Коли вийшла з неї, зрозуміла, що в душі щось перевернулося. Її серце потягнулося до Бога. І як сама зізнається: «Я – проста сільська жінка, з невеличкого села Борового, яка не читала Біблії, а почала писати духовні вірші. Вони роїлися у моїй голові, і я їх виплескувала на папір. І так з Божою поміччю і допомогою добрих людей видала невеличку збірку поезій «Стежина до серця».
Коли ж Ольга повернулася додому, до чоловіка і чотирьох дітей, то почула, що сестрички-монахині готують дітей до першої сповіді і першого Причастя. Їхня донечка теж ходила на катехизацію. Одного дня Оксанка призналася мамі, що всім діткам роздали вірші, а їй забракло. Ольга порадившись з сестрами-монахинями, вирішила сама написати поетичні рядки. Правда, ті трохи здивувались прагненню сільської жінки, але не відмовляли. Ольга сіла біля образів, попросила Божого благословення і почала писати. Так народився перший вірш «Перше Причастя». Ольга була щаслива, коли промовляли доньчині уста, те, що йшло з її, материнського серця:
Матінко Божа, руки я складаю
Перед Тобою і Творцем своїм.
Святе Причастя перший раз приймаю,
Життя ж бо вічне і спасіння – в нім.
А після того, ідучи до церкви, Ольга в голові складала вірші, приурочені до якогось релігійного свята, чи слова-звернення до священика, сестриць-служебниць. Їй постійно хотілося через поетичні рядки розмовляти з Богом. Згодом сестри-монахині доручили Ользі підготувати урочистості з нагоди першого Причастя. Вона написала сценарій, і вірші для кожної дитинки. А потім, наче з цілющого джерела, полились віршовані строфи присвячені духовній тематиці: «Різдвяний заклик до молоді», «Гляньте на серце моє зранене», «Спішім покаятись», «Сповідь», «Дай мені, Ісусе, мудрості Своєї», «Уклін Марії», «Подорожуючій Зарваницькій Діві Марії присвячую», «Молитва до Пресвятої Діви Марії із Заглини». Є в Ольги Шкрабайло вірші соціальні, патріотичні, серед них: «Рятуймо світ», «Майдан! Вогонь! Тяжке протистояння!»… У книжечці авторка також присвячує поетичні строфи найріднішим, своїй сім’ї, це «За Вас молюсь, онуки мої любі», «Найдорожче в світі – це родина», «Я тобі дарую ці рядки», але все подається через призму віри, любові, довіри до Бога.
Поетичну збірку «Стежина до серця» видало Львівське видавництво «БОНА», видавець дуже допоміг Ользі в її виданні. Звичайно, справжні поціновувачі поезії, знайдуть огріхи у віршах Ольги. Це й зрозуміло. Ніхто її не вчив, і вона не мала можливості здобувати ґрунтовні знання. Але мудрість життєва, велика віра в Бога, і чиста любов, які живуть у серці цієї жінки, дали високодуховні, патріотичні плоди. Своїми думками, емоціями і навіть сумнівами: «писати чи не писати» Ольга поділилася з тіткою своєї свекрухи сестрою-служебницею Аксентією з Перемишля. Та уважно вислухала розповідь жінки, послухала її вірші і мовила: «Сам Господь говорить твоїми устами до людей. Записуй кожне слово, яке несе в собі велику цінність, але ніколи тим не погорди, бо так, як дано, так буде забрано».
Читачі, спраглі за духовною поезією, «Стежиною до серця» можуть втамувати цей голод, знайти відповіді на одвічні питання буття, єдності з Богом, віри…
Без добрих діл молитва наша мертва,
Вона, немов та квітка без води.
Щоб була мила Богу наша жертва,
Ти сенс молитви в добрій справі віднайди.
Так вважає Ольга Шкрабайло, так живе, багата твердою вірою у Господа Бога, під опікою Матері Божої, творить вірші, займається буденними справами, як кожна сільська жінка. Але її серце переповнене любов’ю до Бога, воно болить за долю України, воно опікується родиною, тривожиться за чотирьох дітей і семеро внуків. Бо таке велике серце української матері, яка у всьому покладається на Бога…
Оксана ПРОЦЬ.