Цікаво знати

Тарас Шевченко – духовний пророк української нації

Сьогодні, 10 березня 2021 року, минає 160 років як відійшов у вічність Тарас Шевченко – поет, художник, мислитель, духовний провідник українців. Тарас Шевченко для кожного свідомого українця – не просто народний поет, талановитий митець, а й національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець, великий патріот та один з найбільших революціонерів нашого народу.

Адже справді майже кожна сторінка «Кобзаря» – це палкий заклик любити свій народ і край, пророчий осуд усякої неправди і неволі, рішучий осуд насильства, релігійного лицемірства і соціальної несправедливості.

Тарас Шевченко (1814–1861) пішов з життя у Санкт-Петербурзі, йому тільки-но виповнилося б 47.

Як згадували потому сучасники, майже всю ніч з 9 на 10 березня Шевченко сидів у ліжку, спершись на нього руками: сильний біль у грудях не давав йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, які були внизу (Саєнка та Єфимова) не звертався, не хотів їх турбувати. О п’ятій годині ранку він попросив чаю, Єфимов поставив самовар, і Саєнко поніс йому склянку чаю з вершками. «Прибери ж ти тепер тут, – сказав Тарас Григорович, – а я зійду вниз». Він ніби відчув себе краще і хотів попрацювати. Художник рвався до улюбленої праці, спішив узятися до незакінченої гравюри. Він став спускатись по гвинтових сходах у майстерню, але раптом охнув і впав. Серце перестало битися…

Викликаний Михайлом Лазаревським лікар Едуард Барі констатував раптову смерть через хронічну хворобу – органічний розлад печінки та серця і водяну хворобу. Тіло Шевченка після короткої панахиди було перенесено в академічну церкву. Квартира його була опечатана поліцією. У Київ, Харків, Чернігів, Полтаву, Кременчук, Одесу, Херсон, Катеринослав та інші міста, які мали телеграфний зв’язок з Петербургом, було надіслано телеграми про кончину поета.

Увечері друзі зібралися в квартирі Лазаревського, щоб порадитись, як увічнити пам’ять Шевченка. Вирішено було перевезти його прах в Україну, встановити йому пам’ятник, заснувати школу його імені, видати твори і біографію та виконати ряд інших меморіальних заходів… Лазаревський цього ж дня написав матері Афанасії Олексіївні: «Сьогодні вмер бідний Тарас… Так тяжко і нудно. Як він мучився, бідний. Споминав Вас перед смертю».

У Києві звістка про кончину митця викликала неймовірну реакцію. Особливо завирувала учнівська молодь. Одразу ж вирішено було відслужити панахиду, але в жодній церкві духовенство на це не згоджувалось. Врешті, лише в Троїцькій церкві було дозволено її відслужити, тільки під наглядом поліції.

Мабуть, найліпше про Шевченка сказав Іван Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, ані його любові до людей – в ненависть і погорду, а віри в Бога – у зневіру і песимізм… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 − one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.