Нещодавно у Львові вийшла з друку автобіографія Івана Гр. Чабана – етнографа, художника й композитора – родом зі Сокальщини, який помер 1957 р.
1970 р. у видавництві “Наукова Думка” вийшов черговий том серії Українська народна творчість під назвою “Весілля”. У збірнику серед інших вміщено запис “Весілля на Сокальщині”, зроблений І. Чабаном. В примітках упорядники зазначають, що запис І. Чабана – рідкісний в етнографічно-фолькльорній практиці випадок, коли весь опис весілля ведеться музикантом.[1] Високу оцінку запису весілля, зробленого І. Чабаном, дає кандидат мистецтвознавства О. А. Правдюк – Особливості західно-українського весілля найвиразніше виявлені, на нашу думку, в записі І. Чабана з Сокальського повіту на Львівщині, який можна прийняти за своєрідний еталон.[2]
Хто ж такий І. Чабан, записові весілля якого дається така висока оцінка?
Його життя й діяльність вимальовуються на основі матеріялів, що зберігаються у відділі рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР[3]. У фонді є автобіографія І. Г. Чабана, його “Опис Сокальщини” та деякі інші матеріяли, що свідчать про талановитість цієї людини. Запис “Весілля на Сокальщині” зберігається в Інституті Мистецтвознавства, фолькльору та етнографії ім. М.Т. Рильського АН УРСР.
Автобіографія, написана на папері учнівського зошита формату 22 х 18.5 цм, нараховує 479 сторінок. Рукопис підшитий і оправлений у тверду обкладинку. У ньому багато авторських поміток, підкреслень. Автор описує не лише свій життєвий шлях, а й подає відомості про життя свого діда, батька, характеризує умови життя населення Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття,о
Органічно переплітаючи своє життя з соціяльними проблемами тогочасного суспільства. Він детально описує процес навчання в тогочасних школах, знаряддя письма, спосіб виготовлення чорнила, записує ноти і тексти пісень, яких його навчили. Повідомляючи про гру на весіллях, описує ці весілля, наводить записи весільних мельодій. Характеризуючи народний інструмент тамборок, робить малюнки його варіянтів, описує деталі, спосіб гри на інструменті і навіть намагається передати звучання. Автор подає цікаві відомості про художників Т. Копистинського, та А. Грабовського, у яких він вчився малювати, описує процес навчання рисунку. В рукописі знаходимо опис народних ігор, їх зарисовки, тощо.
Отже, автобіографія І. Чабана – це не лише життєпис автора, а розгорнута картина життя галицького села кінця ХІХ, початку ХХ століть. Вона містить багатий матеріял до історії культури і побуту українського народу, суттєво доповнює його “Опис Сокальщини” та “Весілля на Сокальщині”.
Враховуючи той факт, що матеріяли про І. Г. Чабана з фонду відділу рукописів ще не публікувалися і взагалі життя та творча спадщина його не знайшли відображення в літературі (за винятком запису “Весілля на Сокальщині”), зупинимося детальніше на цих питаннях.
Народився Іван Григорович Чабан 18 травня 1868 р. на Сокальщині в с. Тудорковичі в сім’ї сільського ремісника. Від матері перейняв любов до народної пісні, музики. В автобіографії І. Чабан зазначає: “Я від п’ятого року життя вже вчився грати на скрипці”. У дванадцять років він грав першу скрипку на весіллях, його брат – другу. Захоплювався також малюванням.
Після закінчення початкової школи, Іван Чабан вчиться в українській академічній гімназії у Львові і одночасно протягом двох років відвідує години рисунків видатного українського художника, талановитого портретиста, автора побутових та історичних картин, ілюстратора Теофіла Копистинського.
Важко було здобути освіту вихідцям з трудового народу. Й так скрутне матеріяльне становище Івана Чабана ускладнюється з переїздом його батьків на Волинь, яка в той час входила до складу царської Росії. Хлопець змушений залишити стаціонарне навчання в гімназії і здавати іспити за сім-вісім кляси екстерном. Не зважаюїи на доб ру испішність, до складання випускних екзаменів він не був допущений. Юнак йде учнем у майстерню польського художника А. Грабовського, але несприятлеві обставини перешкоджають йому навїатися тут і він влаштовується на роботу в Ставропігійську друкарню. Мізерна зарплата, постійне недоїдання призводять до хвороби і роботу довелося залишити. Гнаний нестатками, він повертається до Сокаля, де влаштовується працювати в конторі інженера-землеміра, а у вільний час змальовує архітектурні памятки Сокальщини, збирає народні пісні, вчиться в агрономічній школі, бере участь у роботі хемічної лябораторії.
Займається Іван Чабан і культурно-освітньою діяльністю – засновує оркестр, драматичний гурток, чоловічий хор. За поширення розповідей про страйки львівських робітників і жорстоку розправу поліції над страйкуючими його переводять на роботу в глухе карпатське село Устрійки Долішні, але й там він не зживається з властями, бо скрізь намагається поширювати серед селян освіту, культуру. В наслідок такої діяльности завжди був один: переслідування властей, переведення на ще гіршу роботу.
Тільки 1921 р. йому вдалось повернутися до рідних місць. В Тудорковичах Іван Чабан працює вчителем музики, а переїхавши 1922 р. до Сокаля засновує хор, збирає фолькльор. Його записи “Весілля на Сокальщині” та народних пісень одержали високу оцінку Ф. Колесси “Ця збірка” – писав він йому в листі, “вже з поверхневого перегляду є дуже цінним етнографічним матеріялом”.
Після з’єднання західно-українських земель в єдиній українській державі, Іван Чабан надсилає свої записи народних пісень та закінчений варіянт “Весілля на Сокальщин”і до львівського відділу Інституту Українського Фолькльору. Працює в цей час агрономом. Коли почалася війна, Івана Чабана, якому тоді було вже 73 роки, фашисти заарештовують і лише чудом йому вдалося уникнути розстрілу.
З перших днів після визволення Сокальщини від німецько-фашитських загарбнуків, Іван Чабан, не зважаючи на похилий вік, включаається в будівництво нового життя. Працює в будинкоуправлінні, пізніше в краєзнавчому музеї в Сокалі. Не залишає також малювання. Помер Іван Чабан 14 квітня 1957 р. маючи 89 років.
У відділі рукописів бібліотеки зберігається “Опис Сокальщини” Івана Чабана. Це чорновий варіянт, який автор плянував доповнити ще багатьма матеріялами та ілюстраціями, спеціяльно залишивши вільні місця з відповідними зауваженнями. Рукопис (253 стoр. Формату 23 х 17 цм.) до цього часу не привертав уваги дослідників, а в ньому містяться цікаві матеріяли для істориків, етнографів та мовознавців.
Починається розвідка повідомленням про заснування Сокаля. Цікаво зазначити що у зв’язку з цим Іван Чабан посилається на збірник грамот, який колись знаходився в архіві сокальської миколаївської церкви (пам’ятка архітектури 16 стол., О.П.) і був скопійований урядовцем сокальського повітового суду Рожанковським. Дані що їх наводить Іван Чабан підтверджуються сучасними дослідженнями.
Автор описує – природно-кліматичні особливості Сокальщини
Викликають інтерес його повідомлення про рукави і пороги на річці західний Буг в районі с. Яструбичі, про назви приток Бугу та озер. Підкреслюється давне походження деяких сіл – Старгород, Угринів (теперішнє Дібровка), Хоробрів (теперішня Правда), Війславичі (Волинське), Варіяж (Новоукраїнка) та інші. Описуючи села Сокальщини, Іван Чабан повідомляє, що перед першою світовою війною сокальський повіт умовно “був розподілений на менші і більші райончики”, населення яких характеризувалося однаковим одягом і його назвами. В межах цих районів побутували однакові пісні, звичаї, спільно проводились обрядові свята. Таких районів автор нараховує сім.
Висвітлюючи питання про говори Сокальщини, Іван Чабан детально зупиняється на говорах окремих сіл, наводить їх зразки. Зазначає, що в мові населення сіл Угринів, Нісмичі, Ниновичі, Хоробрів, які межували з польськими, багато польонізмів. Підкреслюючим що основним зайняттям населення Сокальщини було хліборобство, автор характеризує знаряддя праці, дає малюнки цих знарядь, при чому опис деяких з них надзвичайно детальний, включає в себе спосіб виготовлення і матеріял.
Цікавими є спостереження про скляну гуту, присілку Сільця, замітки про добування і притримування вогню у селянському господарстві в другій половині ХІХ ст. “Для добування вогню”, пише Іван Чабан, “.
Чималий інтерест для істориків, етнографів, дослідників народної архітектури та побуту являють записи Івана Чабана про спорудження житлових і господарських будівель на Сокальщині. Характеризуючи народний одяг населення Сокальщини, автор додає ряд власноручних зарисовок верхнього одягу, головних уборів, взуття. В його розвідці є цінні матеріяли про зайняття населення різними ремеслами (килимарством, гончарством), цікаві спорядження про народних ветлікарів та ряд інших повідомлень які ще чекають досліджень спеціялістів різних галyзей науки.
В обширній автобіографії Івана Чабана є згадка про те, що до “Опису Сокальщини” він виготовив 200 ілюстраій, з яких багато не збереглося. В його творчому доробку є віршована переробка народних легенд про графа Потоцького-Каньовського, оповідання про бородьбу з кріпацтвом на Україні і в Росії, вірші афоризми.
Важко встановити обсяг спадщини Івана Чабана як художника. В автобіографії згадуються роботи олією, аквареллю, темперою. Більшість з них загинула, а деякі зберігаються у родичів. Те, що збереглося з творчої спадчини Івана Чабана, дає можливість високо оцінити його працю як збирача фолькльору, музиканта, народного художника, краєзнавця.
[1] Весілля. К., 1970, кн. 2, с. 468Там же, кн. 1, с. 45.
Чабан І. Г. Автобіографія – Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, АН ИРСР. Відділ рукописів