Літо в розпалі. Незабаром жнива. Теплі літні вітри виколисують золотисті лани збіжжя. Колосисті ниви ніби вклоняються лагідному подиху вітру, що так ніжно смикає за вуса гордий ячмінь, голубить пшеницю, куйовдить кучеряву голову гречки, вівса. Росте, дозріває, дзвенить стиглий колос. Тихими літніми вечорами, заплаканими у росах ранками, він вбирає у себе весь гомін землі – від тихого бреніння бджоли до гуркоту грому, дзюрчання вод, спів пташок, шепіт молитви хлібороба.
З предвічних часів у всіх народів найбільшим багатством і радістю був запашний хліб на столі. Його життєдайна сила народжувала поетів і творців, сприяла появі пісень і дум, продовжувала людський рід. У всі віки люди ласкаво, з великою пошаною ставились до хліба. Це ж вони, наші любі бабусі, вчили нас не класти хліба верхом до стола, з бережливістю підняти окраєць хліба, що впав на землю, обдмухати, поцілувати. А ще жартували бабусі до онучок: «Їж цілушку з хліба, будуть хлопці любити». Між людьми кажуть, що не ми ростимо хліб, а хліб ростить нас.
У нас, в Україні, з особливою повагою ставляться до хліба. Жодне торжество не обходиться без хліба. Народжується дитина – йдемо з хлібом, виряджаємо когось в дорогу – з хлібом, на весілля чи освячення дому несемо хліб, щоб завжди він був в тій оселі. Дорогих гостей також зустрічаємо хлібомсіллю, пишним короваєм. На Новий рік наші діти засівають пшеницею по долівці на добро, на достаток, на щасливий рік. Молодих – за зятя чи за невістку також проводжали з весільними калачами. Крихти Великоднього Артусу носимо у водійських правах, їх беремо в дорогу, на екзамени, бо частинка освяченого хліба має велику захисну силу. Померлого також випроваджаємо у вічність із хлібом.
В час жнив наші праотці не танцювали, поки не зібрали збіжжя. А після жнив справляли забавні обжинки, фестивалі. Перед тим, як надкраяти хліб, ґаздиня його хрестила, вкотре благословляючи і дякуючи Богові. Ніколи не називаймо хліб чорним, бо чорне – смуток, жалоба, страх. А хлібчик – радісне задоволення його смаком, відновлення сили, насолода пахощами рум’яної скоринки, бо пахне вона дубом і кмином, капустяним листком і маминими руками. Хліб є житній, разовий, пшеничний… Не ложімо хліба у смітник, віддаймо його пташкам. Ми, Богу дякуючи, не знаємо, яка дорога та крихта хліба, коли людина голодна.
Здавна і дотепер наші господині випікають різновиди хліба – завиванці, торти, весільні короваї, пиріжки, пампушки… Яка то смакота! І живить вона нас цілющістю травневих рос, літніх дощів, невичерпною силою святої землі. Хліб вбирає найнеобхідніші для нашого організму речовини, а заодно і мудрість хлібороба, його працю, знання.
В нас час деякі молоді панянки не їдять хліба, щоб не набрати зайвої ваги. Цього, не робіть. Хліб – основа життя, не гнівіть Бога, харчуйтесь так, як навчали бабусі, – як Бог приказав. Україні потрібні здорові мами, жваві життєрадісні ґаздині.
Хліб – символ життя. Дякуймо Всевишньому, що маємо завжди хліб, віддаймо пошану тим, хто зростив його, хто обмолотив, змолов, випік хлібину, хто подав її нам до столу. Найбільшу вдячність принесімо Богові за те, що дає землі дивосилу, коли з засохлих зерняток вона зроджує міцні колоски. Навчімося бачити в хлібі живу душу рідної землі, то й наша душа збагатиться.
Уклонімося Хлібові і задумаймось… Скільки ж то життів відійшло в час голодомору. Хліб в цьому не винен, не винна і земля, вона зродила хліб святий і через лихих людей прийняла передчасно в своє лоно тіла голодних, знедолених дітей своїх. Схилімо голови в скорботі перед ними.
Стоять по Україні серед квітів пам’ятники тим, хто поліг, не вдовольнившись найпершим, найнеобхіднішим людським наїдком – хлібом. Не одна людина кладе до підніжжя пам’ятника разом із ніжною трояндою окраєць хліба. І ніколи, ніколи не почується тут весела пісня, радісний сміх. Тут смуток.
Хліб має велику животворчу силу, яка прийшла від Бога. Бо саме хліб поблагословив Син Божий на Таємній Вечері, розломив його, роздав своїм учням і сказав: «Прийміть, споживайте, це – Тіло Моє» (Мт. 26.26). Вже віками народ переконаний, що для життя людського необхідні Хліб і Слово Боже. Навіть у вік високої цивілізації, найбільшим багатством і щастям буде виплекана, випечена запашна українська хлібина на нашому столі, прикрита вишитим лляним рушником. І до кінця віків людський рід буде засилати до престолу Всевишнього молитву: «Отче наш,.. Хліб наш насущний дай нам днесь…»
Марія КАЛЮГАКАЩУК, с. Скоморохи.