Site icon Голос Сокальщини – новини Сокаля, Шептицького

Жвирка – не селище, а казка

Україна… В одному тільки цьому слові для нас і навіть для чужинців бринить ціла музика смутку й жалю… Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, в результаті якої – велетенське кладовище… 

Читаючи одвічні слова Степана Васильченка, думаєш про свою частинку тієї країни – про Жвирку. Вона останнім часом згадувалася у часописі та в програмах сокальського радіо. Це селище, де живуть справжні трударі і патріоти, які зможуть відстояти свою честь, честь ближнього, незважаючи чи ти простий трудівник чи священик. 

І все у нашому селищі чудово. Наша гордість й окраса – церква, Народний дім у с. Завишень, дитсадок, дитячий майданчик, школа, оселі мешканців з сучасними фасадами та доглянутими подвір’ями… Ну не селище, а казка. В’їжджаючи зі Сокаля, на мості, милуєшся річкою Західний Буг та лебедями, які облюбували її. І важко зітхаєш, споглядаючи праворуч, на зруйновану 400-літню архітектурну пам’ятку та закинуту водонасосну станцію. Але треба дивитись уважно на дорогу, бо попереду «казкове» жахіття – «асфальтова трясовина». Одних вона збагачує, а інших – калічить. Ось приклад: 26 березня цього року близько 17.00 години на повороті вул. Мазепи, навпроти станції шиномонтажу, сталася дорожньо-транспортна пригода. В результаті постраждала молода людина. Це одне зі злощасних місць, де водії мусять робити маневри, обминаючи суцільні ями. Така ж картина і на дорогах державного значення, зокрема, по вулицях Б. Хмельницького і Першого травня та інших. Ну, ніби нічого нового. Ми ж у казковому світі вже звикли до цього. І у нас час трапляється диво, наче у казці. З обіду з’явилися тридцять «чудо-воїнів» на дорозі, у тому ж місці з технікою. Вони все швидко й спритно поладнали: не залишилося ні вибоїни, ні сліду від ям. А самі за поворотом, як казкові лебеді зі своїм вожаком, зненацька зникли. Напевно надовго. Доки знову, не дай Боже, грім не вдарить і не станеться якась чергова трагедія на дорозі.

Про злих дорожних «бабаїв» з важкими машинами («Облавтодор» та «Райавтодор», ПП «Західний Буг», «Сокме», «Соріс»), а ще «скупе» казначейство, зиму, яка щороку застає нас зненацька, зливи і т. д. вже звикли чути не раз. Ми їх не боїмося, вони ж – наші. Ще десь живе страшна і невидима Жовківська ДЕД, яка добре знає про нас, але перед нами чомусь не з’являється. Мабуть, боїться. А ще цікаво, де живе цей принц, а може фея, в чиїх руках казкова паличка, що так спритно організували ремонт відтинку дороги та підготували техніку.

Можливо все простіше. Чи, мабуть, ні. Просто після ДТП працівники в п’ятницю, 27 березня, прибули на Жвирку і залатали ями на дорозі. 

Можливо, винні й ми, бо не ті казки читали, не ті купували окуляри, й не помічали, збитих по тій же вулиці Мазепи стовпів електропередач. Адже один з них на другий день з’явився непошкодженим, а інший – збитий на перехресті перед мостом, був зрізаний, щоб і сліду не було. Не помічали зупинки, зруйнованої під час дорожньо-транспортної аварії на домиках, відсутніх каналізаційних люків на колодязях, де колись в яму впала дитина, збитого при дорозі біля містка пішохода і т. д. 

Невже Степан Васильченко був казкарем-провидцем, і нам спершу потрібно дійти до крайності, а потім уже виправляти втрачене. Не хочеться вірити в таке. Ми ж сильні духом, любимо свій край, свою сім’ю, свою державу. Не будемо боятись «бабаїв», а віримо у хорошу казку, в якої хороше закінчення. Нехай нас вчать батьківська сила і мамина ласка, нехай вони торкнуться «принцових» сердець.

Володимир ЮРЧЕНКО, житель смт. Жвирка.

Exit mobile version