Нині на карті України уже нема Городилович, як і інших 66 сіл, які були спалені на Сокальщині наприкінці 40х років минулого століття. Проте вихідці цього села свято бережуть пам“ять про рідні місця, близьких серцю людей, яких уже нема поряд, та ікону Городилівської чудотворної Божої Матері, яка стала їхнім оберегом на чужині.
Офіційних архівних даних про цей образ не збереглося. Відомо лише, що його історія розпочалася зі села Городиловичі, яке лежало на горбочку. За одним із переказів, на тому місці, де зараз стоїть капличка, в давні часи був густий ліс. Одного разу, побачивши над ним ясність, селяни відразу поспішили туди. На одному із трьох пеньків зрізаних дубів з’явилася ікона Божої Матері. Люди забрали її до села, поставили в капличці і хотіли там побудувати церкву. Наступного дня ікона зникла з каплички і повернулася до лісу. Так повторювалося тричі. Тоді городилівчани вирішили побудувати церкву в лісі. Пандідич дозволив вирубати ліс на тому місці і дав дерево для спорудження невеликої церкви. Пізніше, в 1748 р. в Городиловичах (така дата була вирізана ножем над дверима церкви), добудували більшу церкву. Власне вона і зображена на старій довоєнній фотографії. На десяту п’ятницю після Христового Воскресіння в Городиловичах відбувався відпуст. Люди зі всієї округи сходилися до церкви, а потім відвідували рідних та знайомих. Багато хворих зцілювалися тут від своїх недуг. Неподалік церкви викопали криницю, в якій святили воду, яка, за спогадами старожилів, була також цілющою.
За сторіччя перших чудотворних дійств Городилівської ікони Пресвятої Богородиці, Святіший Отець Папа Римський Пій IX дав право єпископу Григорію Яхимовичу її коронувати, а Андрей Шептицький поновив відпусти. І з часом багалюдні і славні відпусти набули нового розвою. Так було до 1945 року. Після Другої світової війни відповідно з рішеннями Кримської (Ялтинської) і Потсдамської конференцій в Східній Європі відбулися значні територіальні зміни. На основі Люблінської угоди від 9 вересня 1944 р. і укладеного договору між СРСР і Польщею про радянськопольський кордон від 16 серпня 1945ого, споконвічні етнічні українські землі: Посяння, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, без згоди на те, і не зважаючи на волю українського населення, були передані Польщі. Українське населення змусили внаслідок «добровільного переселення» і насильницької депортації насильно покинути свої рідні домівки і землю предків. Завершальним етапом цього процесу стала операція «Вісла». Унаслідок її споконвічні українські землі були «очищені» від етнічних українців. Не минула ця страхітлива доля і жителів Городилович. 6 травня 1946 року всіх селян вивезли. Коли вони покидали рідне село, за наказом місцевого священика дяк зняв ікону і передав Анні Процюк. І повезли селян світ за очі далеко від рідного дому. Більшість жителів села переселили на Тернопільщину. Першим місцем їх прихистку стало с. Глибочок Борщівського району. Туди ж привезли і Анну Процюк, яка як найдорогоціннішу родинну реліквію берегла ікону Пресвятої Богородиці. Із дозволу місцевого священика цей образ поставили у церкві. Виселенці з Городилович щоразу під час служби Божої молилися до неї аби якнайшвидше повернутися у рідні домівки. І надалі, де б не закидала доля вихідців із Городилович, вони завжди збиралися на десяту п“ятницю після Воскресіння Господнього і молилися до образу Матері Божої, згадували рідне село. Поклонитися Городилівській чудотворній іконі Божої Матері приходили чимало жителів із ближніх та дальніх сіл Надзбручанського краю. Проживали городилівчани у Глибочку майже рік. Потім шлях поневірянь переселенців проліг до Побужжя. Чимало родин переселили вс. Дальнич Кам“янкоБузького району Львівської області. Жителі села прийняли їх привітно, поставили ікону Пресвятої Богородиці у місцевій церкві. До чудотворної ікони приходили люди із навколишніх сіл.
У 1951 році СРСР і ПНР уклали договір про новий державний радянськопольський кордон і відбувся обмін окремими прикордонними територіями. Внаслідок якого до Львівської області УРСР відійшли українські землі в районі міста Кристинополя (нині Червонограда).
Городиловичі знову стали радянськими. Можна було повертатися до рідних батьківських осель. Та не так сталося як гадалося. Городилівчани поверталися на Сокальщину, та тут їх чекало розчарування. Село було вщент знищене та нагадувало руїну, бо будинки та господарські споруди спалили. Церкву розібрали, а з дошок в сусідньому селі побудували курник для колгоспу. І що найгірше, село Городиловичі вирішили стерти з лиця землі. І доля привела багатьох городилівчан у Борятин, що за 30 км від рідного села. Ікону борятинці у свою церкву не прийняли, і вона перебувала у домі родини Судолбині. Але одного року в цих краях була посуха. Місцеві жителі тоді згадали про Городилівську ікону і з почестями перенесли її у місцевий храм. І сталося диво: випав рясний дощ. Відтоді ця ікона у селі була у великій пошані. Згодом частина городилівців перебралася ще ближче до рідного села – в сусідній Ульвівок. Коли ті обжилися на новому місці, вирішили забрати сюди Городилівську ікону. Спершу борятинці та колишні мешканці Городилович, які осіли у цьому селі, не хотіли віддавати її, але згодом поступилися. І у 1990 році із величною процесією за участю монахів, духовенства, городилівчан та жителів навколишніх сіл, Городилівська Чудотворна ікона Божої Матері прибула в с. Ульвівок. На прохання о. Ярослава Кащука у 1998 р. ікону відреставрувала відомий реставратор, мистецтвознавець, працівник Червоноградського музею історії релігії п. Оксана Ясинецька. Вона встановила, що відкриті лики Пресвятої Богородиці і Дитятка Ісуса Христа (решта ікони була закрита позолоченою металічною оправоюшатами) були невідомими художниками неодноразово перемальовані, в результаті чого на ликах нанесені три нашарування фарб. Реставратор зняла шати і встановила, що під сучасним зображенням на іконі є ще більш давнє. Червоноградський художник Володимир Свідерський виконав достовірний образ Городилівської Чудотворної ікони Божої Матері в такому вигляді, в якому вона була до реставрації. Далі Оксана Ясинецька зняла верхні нашарування фарб, дійшла до первісного зображення ікони у XVI ст., яке добре збереглося. Після реставрації оригінал ікони повністю відкритий. І нині Городилівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці є заступницею жителів усіх навколишніх сіл, які ревно моляться до неї.
Галина ПРОЦЮК, вихідець села Городиловичі.